пʼятниця, 3 серпня 2012 р.

На велосипедах - до моря


Літаком, потягом, автобусом, автівкою – саме таким транспортом зазвичай дістаються до курортів чи їм подібних місць відпочинку наші співгромадяни, залежно від уподобань і можливостей. А от родина радомишлян Ляпунових вирушила на відпочинок до чорноморського узбережжя на велосипедах, подолавши в обидва кінці небагато-немало більше тисячі кілометрів…
  

Щоправда, сказати, що отак надумалися, сіли й поїхали, було б не зовсім вірно.
Як розповів глава родини Микола Ляпунов, якось на «бабусиних-дідусевих» горищах йому натрапили на очі старі поламані велосипеди ще колишнього радянського зразка. Невдовзі в умілих руках чоловіка з них вийшло дві цілком пристойні, проте достосту надійні та витривалі веломашини – чоловіча і жіноча. На чоловічу Микола приладнав ще й сідельце для сина Кирила, який став постійним супутником родинних велоподорожей.
- Знаєте, - розповідає Альона Ляпунова, - вже після перших поїздок на велосипедах по району ми відчули, що це набагато цікавіше, ніж пересуватися автомобілем, як це робили раніше. На великах можна проїхати найменшим і непрохідним для автівки путівцем, де бачиш стільки нового й цікавого, що іноді й не здогадувався, що довкола і зовсім поруч є стільки багато мальовничих місць…
Сподобалась і запам’яталась Ляпуновим, зокрема, поїздка до старовинного села Городське, що на сусідній Коростишівщині, цікавим був маршрут до Вишевичів, вдосталь поподорожували вони й іншими нашими місцевостями, вартими уваги.
А нинішнього літа наважилися на поїздку до Чорного моря. Кінцевим місцем їхнього маршруту став Миколаїв, де на веломандрівників чекали друзі. Особливих вантажів у дорогу не брали: тільки найнеобхідніше – намети, змінний одяг, оце власне і все. Навіть повного комплекту ремонтних інструментів не взяли, та, забігаючи наперед, скажу, що вони практично не знадобилися. Як розповів Микола, машини витримали маршрут чудово  Було кілька незначних поламок, які усували в пунктах автосервісу, що їх нині на шляхах вистачає.
Так само дорогою поповнювали час від часу запаси води, продовольства. З харчуванням взагалі жодних проблем не було.
- Особливо для Кирила, - зазначає Альона. - Коли десь у якомусь селі заходили до місцевої крамниці, селяни, дізнавшись, що ми за «птиці», завжди прагнули обов’язково чимось пригостити хлопчика. Тож чого-чого, а ласощів йому не бракувало.
Озброївшись мапою, Ляпунови віддавали перевагу невеликим сільським дорогам, де не такий інтенсивний рух, ніж на автострадах, до того ж сільські путівці нерідко бувають коротшими, ніж узаконений маршрут. Бо так мандрівникам випадала добра нагода оглянути гарні краєвиди, чи побувати у майже «диких» ярах та вибалках, якими доладу переорані простори нижнього Подніпров’я. А ще вразили туристів поля, всуціль оброблені і засіяні, не так, як у нас. Щоправда, склалося у них враження, що в Україні нині вирощують виключно сою, кукурудзу і соняшник, що повсякчас зустрічалися на шляху.
А от аналог наших лісосмуг уздовж південних доріг став для родини приємним відкриттям, бо придорожні посадки там засаджені абрикосами, вишнями, шовковицями, яблунями, що саме почали плодоносити, і ними може вільно ласувати будь-який подорожній.
- Наш Кирилко раніше неохоче смакував фруктами, - каже Микола, - а тут уже розпробував, особливо абрикоси, і наїдався досхочу.
Втім, подорож автобаном Київ-Одеса теж сподобалась, бо має ця магістраль широку і впорядковану узбічну смугу, що досить комфортна для велосипедистів.
За день велотуристи долали десь із сотню кілометрів. Така відстань, за їх словами, унормувалась сама по собі після першого дня подорожі. Хоча перші два дні для мандрівників були досить складними і найважчими, а по тому, коли організм адаптувався до навантажень, денна відстань долалась без особливих труднощів. Ночували у наметах поблизу доріг. А вранці попрокидалися – і далі у путь-дорогу. Лише тричі протягом подорожі потрапляли Ляпунови під дощ. Хоча у спекотну пору він був тільки приємним.
Відтак діставалися вони до кінцевого пункту своєї подорожі п’ять днів, стільки ж зайняв зворотній шлях. Ще п’ять днів відпочивали туристи на морському узбережжі. От тільки дістатися до моря на велосипедах у прямому розумінні їм таки не вдалося. Бо отаборилися вони з друзями на Кінбургській косі, до якої добиралися спочатку катером через лиман, а потім всюдиходами «Урал» вже до Чорноморського берега через саму косу, суціль піщану, мов пустеля.
Дорогою додому Ляпунови поїхали вже іншим маршрутом, щоби додати нових вражень від поїздки. Тож побували вони у Кіровограді, Каневі, Умані… А тепер охоче діляться враженнями від поїздки з друзями, знайомими, просто – радомишлянами. Адже не кожен наважиться подолати такий шлях на велосипедах. Найчастіше при цьому лунають побоювання стосовно участі у подорожі трирічного Кирилка. Проте батьки запевняють, що хлопчина подолав тисячу кілометрів, сидячи на батьковому велосипеді, залюбки. Хлопчик і сам тепер гордо розповідає про те, як треба правильно поводитися в сідлі на схилах і підйомах, на вибоїнах і поворотах. Врешті Кирил у свої три рочки вже досить титулований велосипедист. На теж змайстрованому татом велосипедові він став переможцем у своїй віковій групі нещодавніх радомишльських масових велоперегонів. Так що через кілька років хлопчак цілком зможе складати компанію батькам у їх велоподорожах.
- І що буде далі? – цікавлюся у подружжя їх планами на наступні поїздки.
- Стільки цікавих місць є повсюдно, яких ми ще не бачили! От зараз приєдналися до групи радомишлян, таких, як і ми любителей велоподорожей, і влаштовуємо такі собі велопокатушки… - навперейми ведуть мову Ляпунови. - А там, хто зна, чом би не майнути на велосипедах до Європи, адже у них є навіть спеціальні маршрути для велотуристів?... – Альона і Микола багатозначно переглянулися, напевне вже виношуючи нові ідеї та задуми, які подружжжя прагнутиме неодмінно втілити. Бо апетит, відомо, приходить під час їжі.

Газета «Зоря Полісся», 3 серпня 2012 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар