В активі знаного українського велогонщика, майстра спорту міжнародного
класу, нашого земляка-радомишлянина Юрія Метлушенка три титули чемпіона світу
серед професіоналів, перемоги на багатьох найпрестижніших велогонках. Приміром,
у 2012-му Юрій поповнив свій доробок вісьмома вагомими перемогами.
Та, як не
прикро, не вийшов він на старт головних змагань року, про які мріяв, і до яких
прагнув. До української олімпійської збірної увійшли лише два
велогонщики-шосейники. Метлушенка керівники українського велоспорту назвали
третім. Тож він був першим резервістом, готовим будь-якої миті замінити у
випадку якогось форс-мажору (травма, хвороба тощо) когось з основних.
На жаль,
система відбору на олімпіаду була далеко не оптимальною. Бо як інакше пояснити
той факт, що у резерві виявився гонщик,
який має найкращий показник у світовому рейтингу велоспорту серед українців.
Відбір здійснювався за підсумками лише однієї гонки в рамках чемпіонату України,
на якій Юрію фатально не поталанило.
Специфіка індивідуальних гонок у велоспорті така, що самотужки заїзд не
виграти. Лідера завжди «ведуть» і підтримують партнери. І треба ж було такому
статися, що саме на відбірковій гонці гонщики з групи підтримки Метлушенка
зазнали травм і не змогли допомогти своєму лідерові, залишивши Юрія відтак поза
омріяною Олімпіадою.
Певно, у
його 36 для нього це був останній шанс, хоча спортсмен надій не втрачає і
залишати великий спорт тим часом не
збирається. Адже це – його життя, його стихія…
Свій шлях
до великих перемог Юрій починав у секції велоспорту Радомишльської
дитячо-юнацької спортивної школи, що під орудою заслуженого тренера України
Сергія Кострицького стала справжньою кузнею майстрів українського велоспорту.
На початку 1990-х збірна області, складена з вихованців С.П.Кострицького
Ю.Метлушенка, Р.Пархоменка, С.Первушина, Р.Максимчука здійснила справжній фурор
на Всеукраїнських змаганнях, упродовж чотирьох днів вигравши чотири гонки.
Сергія
Павловича Юрій називає другим батьком, завдячуючи першому тренерові за всі свої
спортивні здобутки. Хоча Кострицький довів його лише до рівня майстра спорту, а
по тому потрібно було вже дбати про значно вищі досягнення. Тож після
закінчення 9-го класу Радомишльської школи №2 Юрій Метлушенко вступив до
Броварського училища фізкультури Олімпійського резерву. Потім успішно закінчив
Київський університет фізичної культури і спорту. Невдовзі Юрій впевнено
увійшов до когорти провідних українських велогонщиків-любителів.
Проте у 23 знову настав час робити свій вибір: або
залишати великий спорт, або ставати професіоналом. І тут Юрію у
працевлаштуванні допоміг ще один колишній тренер з Радомишльської ДЮСШ – Іван
Дорошук. За його сприяння Метлушенко став захищати кольори клубу «Велотекс», у якому показав високий клас,
вигравши 14 гонок, а потім уже потрапив до відомого професійного клубу «Аморе
Віта». Певний час Юрій був партнером відомого українського велогонщика Ярослава
Поповича, від якого перейняв багато професійних секретів та навичок. Можна
сказати, що саме Метлушенку Попович передав лідерство в українському
велоспорті. 13 важливих гонок Юрій виграв під прапором збірної України.
З 2011
року Юрій Метлушенко виступає за турецький клуб «Конія Шекер», що на той час
мав чи не найнижчий рейтинг. Та невдовзі
Юрію та його партнерам по збірній Україні Сергію Гречину і Віталію Білеті
вдалося виграти ряд престижних велогонок у Турції, Ірані, Румунії, Китаї, і
разом з клубом вийти на провідні позиції.
Незважаючи
на постійну зайнятість, адже гонки йдуть одна за однією з невеличкими
інтервалами на тренувальні збори, Метлушенко знаходить можливість раз-другий на
рік завітати до рідного Радомишля, де на
нього завжди радо чекають рідні. Тут живе його брат Ігор і три сестри –
Валентина (у заміжжі – Шубан), Тетяна (Гальона), Ольга (Логозян). А ще він
неодмінно навідується до рідної спортшколи, щоби поспілкуватися з тренерами,
юними вихованцями. І ось у нетривале міжсезоння Юрій не проминув нагоди
побувати у рідному краї.
Не можна
не відзначити його надзвичайну комунікабельність і відкритість у спілкуванні.
До того ж на відміну від багатьох українських спортсменів він чудово
спілкується рідною мовою. І обурюється, коли його земляки, що з дитинства росли в українському середовищі, побувавши десь
там у столицях чи на армійській службі, через рік-другий вже видають себе за
«руськоязичних». При цьому Метлушенко може цілком вважатися поліглотом. Він
пристойно володіє англійською (до речі, дякує тут гарній шкільній англомовній
підготовці). Свого часу Юрій захищав кольори одного з бельгійських клубів,
відтак опанував французьку. Дружина у нього – естонка (познайомилися вони під
час змагань в Естонії), наразі й тут розвиває мовні навички.
«І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь», - словами Шевченка
прокоментував цей факт Метлушенко у нашій розмові.
Та навіть
перебуваючи на батьківщині, Юрій тримає себе у формі. Відтак поза конкурсом
взяв він участь в обласних змаганнях, що саме проходили в Радомишлі. Звісно,
був поза конкуренцією, проте надав юним спортсменам неоціненної підтримки й
допомоги своєю участю.
Під час
зустрічі з Метлушенком у редакції газети «Зоря Полісся» нашу розмову з ним раптом перервав телефонний
дзвінок. Юрію зателефонував друг дитинства з Брусилівщини, з яким вони мали
намір зустрітися. З’ясувавши, що приятель чекатиме на нього хвилин через сорок,
Юрій повідомив: «Так, буду». За кілька
хвилин, подякувавши журналістам за зустріч і щиру розмову, спортсмен сів у
сідло велосипеда і рушив на зустріч. 40-50 кілометрів – то не
відстань, бо як пояснив Метлушенко, норма для нього – це накатані щоденно до
півтори сотні кілометрів.
Адже
попереду нові відповідальні старти, і відомий спортсмен, наш земляк, знову
готовий прийняти виклик суперників, щоби на фініші переможно викинути угору
руки.
Газета «Зоря
Полісся», 24 серпня 2012 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар