Одна година… І упродовж цієї години тільки ти і
гиря. Вісімнадцятикілограмова важелезна сталева гиря, яку всі ці шістдесят
хвилин треба не просто тримати в руках, а й піднімати вгору чи правою, чи лівою
рукою, але ні в якому разі не опускати на землю... Цей своєрідний марафон, у
якому виявляються і сила, і витривалість, і техніка, і розрахунок був одним з
головних елементів ХІІ-го міжнародного фестивалю гирьового спорту, що проходив
в останні дні червня 2012-го у Мінську.
На цих богатирських іграх радомишлянин Віктор
Міхненко у такій вправі за годину вижав гирю 1187 разів. Неважко підрахувати,
що сталевий снаряд злітав угору на його руках кожні три секунди! Цей результат нашого земляка виявився кращим.
Не було йому рівних і в дещо «легшій» п’ятихвилинній вправі. Але тут уже по
гирі було в кожній руці, і атлетові вдалося зробити ними 83 поштовхи! Тож
закономірне перше місце та звання переможця у віковій групі 55 – 59 років і
ваговій категорії до 90
кілограмів .
На змагання до Мінська Віктор Міхненко потрапив
завдяки тріумфові на чемпіонаті України
і Європи з гирьового спорту, що проходив перед тим у Керчі. Там наш земляк у
своїх віковій і ваговій категоріях
переконливо з 220 очками виграв першість, що проводилась за класичними
гирьовими правилами, показавши результат у поштовху двох гир (24 кг ) – 60 разів, у ривку однієї гирі – 160.
Керч-2012. Вітання
чемпіонові від президента Федерації гирьового спорту України Ю.Щербини.
Так, Міхненко виступає серед ветеранів, проте
перемагати на цьому рівні не легше, бо конкуренція теж неабияка. І за своїми
результатами він відчув, що справді перебуває в еліті світового ветеранського
гирьового спорту. Та й, як зізнається спортсмен, нині його власні результати
набагато вищі, ніж ті, яких він досягав у молодечому віці.
Займатися гирьовим спортом Віктор почав, коли вже
йому перевалило за тридцять. Спочатку це було в секції таких же захоплених у
сталеву гру радомишлян. Потім вже самостійно. Маючи вищу фізкультурну освіту
(свого часу В.Міхненко працював тренером у спортшколі, вчителем фізкультури),
він розробив для себе власну методику тренувань і підготовки до змагань, бо хто
ж краще за нього може знати й відчувати можливості та стан власного організму.
Втім на можливості організму цілком можуть
впливати гени предків. Недарма якось розповідав Міхненко про свого прадіда-коростишівця,
що був доладнім ковалем, та й удався нівроку - кремезним, міцним. Дивовижна
життєва історія пращура, котрий заліз у борги до корчмаря, якому, щоб
розрахуватися, віддав в оренду власну кузню і пішов … наймитувати на ній
ковалем, увійшла між тим до офіційно опублікованої історії Коростишева, а
потому у нас один з місцевих краєзнавців з доброго дива чомусь «притулив» її до
Радомишля…
Попервах Віктор Міхненко змагався на місцевому
рівні, затим - на обласному. З першими перемогами прийшов спортивний азарт,
коли хотілося досягати більшого й більшого. Залюбки він захищав честь району у
змаганнях гирьовиків, що проводилися товариством «Колос» чи за програмою
спартакіади працівників охорони здоров’я. Це коли Віктор Васильович працював
начальником виробництва товарів медичного призначення ПрАТ «Ексімед», тож був
повноправним представником медичної галузі й на фізкультурному рівні.
Проаналізувавши одного разу показники провідних
атлетів-гирьовиків України, Міхненко відчув, що зможе гідно виступати у їхній
компанії. І його переможні виступи у Ялті та Мінську це переконливо
підтвердили.
А згодом були перемоги на чемпіонатах світу в
Мілані (2012 р.), Ліоні (2014 р.), де так само гордо піднімав він угору наш
український прапор.
Коли і де знову вийде на помост, атлет зазвичай не
загадує. Але на всяк випадок постійно тримає себе у формі і готується за вже
перевіреним власним планом. Тим, який і вивів його на провідні позиції
світового гирьового спорту.
«Газета
«Зоря Полісся», 3 серпня 2012 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар