пʼятниця, 19 квітня 2013 р.

У гармонії з природою


Радомишлянин Сергій Боженко увійшов до числа переможців другого Національного конкурсу ділових та соціальних «зелених» проектів Green Awards Ukraine 2012. У номінації «Найкращий проект «зеленого» будівництва» його розробка «Автономна родова садиба» посіла третє місце.


- Мій проект, - розповідає Сергій, - це, власне, житловий будинок, який я збудував для родини в Радомишлі. Коли починав будівництво, поставив за мету спорудити дім з екологічно чистих природних матеріалів. По-перше, жити в такому будинку, безумовно, безпечніше для здоров’я, а, по-друге, значно дешевше обходиться його збудувати, бо будматеріал, як мовиться, під ногами...
За підрахунками С.Боженка вартість такої будівлі становить біля 130 тисяч гривень. Якщо ж зводити її самотужки, то здешевлення буде дуже й дуже відчутним.
Приміром, головний стіновий компонент споруди – глина, точніше, власноруч виготовлені на її основі саманні блоки. Сергій згадує про свої численні експерименти зі співвідношенням глини й соломи у складі саману, допоки досяг найоптимальнішого з точки зору і міцності, і теплоізоляції. Його висновки врешті підтвердили й науковці. Пробував він й інші в’яжучі матеріали, але глина виявилась найкращою.
Чимало поексперементував умілець і з змурованою в будинку піччю, що теж має унікальні теплові властивості, а її топка при цьому виглядає таким собі каміном, біля якого приємно погрітися. Лежанка печі до того ж невисока, трохи вища ліжка, і вмоститися на ній можна дуже зручно. Хоча піч тут не єдиний опалювальний елемент. На вході будинку привертає увагу таємничий щит, що, виявляється, є сонячним конвектором, який нагнітає тепле повітря до хати.
Пірамідальна форма даху будівлі теж невипадкова. За розмірами ця піраміда є «правильною» зі співвідношеннями сторін, як у стародавніх трипільців, інків чи єгиптян. Під такою пірамідою утворюється надзвичайно сприятливе біоенергетичне середовище.
Ще одна «пірамідальна», але поки недовершена споруда біля будинку являє собою водоконденсатну установку, що утворює природну, так би мовити, «росяну» воду, яку подеколи називають еліксиром життя.


Поле пошуків та досліджень Сергія Боженка надзвичайно широке. «Зелена садиба» - то лише один з їх напрямків. Зокрема, культивує він у власному господарстві принципи органічного землеробства, самотужки продукуючи на основі мікроорганізмів дивовижні органічні добрива. В їх ефективності уже сповна переконалися його сусіди, яким дослідник подарував ту біомасу, як кажуть, «на розвід». Не без гордощів демонструє він зразок, можна сказати, «бензину» - палива з надзвичайно високим октановим числом, перевершуючи за цим показником відомі промислові види пального. Отримав його дослідник шляхом переробки різноманітних пластикатів та полімерів, гори яких на віки забруднюють наше довкілля на сміттєвих звалищах. Чом не приклад для наслідування промисловцям?
Хоча тут, на його думку, головним гальмом є якраз виробники традиційного палива, що в жодному разі не допустять подібної конкуренції та, як наслідок, втрати надприбутків…
Сергій Боженко не вважає себе у своїх дослідженнях і розробках якимось першовідкривачем. Адже запозичив втілювані ідеї з відомих наукових та популярних джерел, повсякчас підтримує зв’язки зі знаними авторитетами у цій царині й однодумцями, залюбки бере участь у наукових конференціях, де ділиться власним досвідом. Втім ентузіаст переконаний, що більшість впроваджуваних нині «зелених» технологій прийшли до нас із сивої минувшини, від наших пращурів, котрі жили у міцній гармонії з природою. Саме такої гармонії він прагне сам і закликає до неї інших.

Газета «Зоря Полісся», 19 квітня 2013 р.


пʼятниця, 5 квітня 2013 р.

Про Пилиповичі і пилипонів

Щодо походження назви села Пилиповичі деякими дослідниками висловлювалось припущення, що вона може бути пов’язана зі старообрядцями, яких ще називають пилипонами, пилипами. Саме таке тлумачення мають ряд сіл, у назві яких міститься кореневе «пилипи». У їх переліку є й «однофамільці» наших Пилиповичів.
Проте дослідження історії села переконливо спростовують таку версію. Насамперед – перша писемна згадка про цей оселений пункт. Датована вона 1572-м роком і пов’язана з обміном Києво-Печерською лаврою своїх земель навколо Зибівщини (Зубівщини) на землі, що належать земельникові Київському Стефану Пилиповському. У переліку маєтностей пана Пилиповського, які домовлені до обміну і належать до його маєтку в Пилиповичах, названі урочище Монастирище і острів Глухів.
Угоду про обмін уклали архімандрит Києво-Печерського монастиря Мелетій Хребтович (на підставі рішення собору церковного) і пан Стефан Пилиповський із синами. 
Отже, 1572 року село вже мало назву Пилиповичів і, враховуючи зазначену в угоді згадку про те, що належні панові Пилиповському землі навколо Пилипович є його батьківщиною, назва ця безумовно походить від прізвища свого власника і, вочевидь, засновника. Цікаво, що свої нові володіння, придбані на Подніпров’ї, нащадки Стефана Пилиповського назвали Новими Пилиповичами, підтверджуючи свої родинні зв’язки з маєтностями на Радомишльщині.
 Стосовно ж старообрядництва, то воно виникло після розколу у Московській православній церкві, що стався 1666 року. А назва «пилипони» взагалі почала з’являтися лише з ХVІІІ століття. Відтак до села Пилиповичі на Радомишльщини вона не має жодного стосунку. 
  До того ж за реєстром подимної податі Київського воєводства 1683 року Пилиповичі вже названі власністю Києво-Печерської лаври і звідти з 12 димів (господарств) сплачувалося три злотих. Зрозуміло, що православна церква безпосередньо у своїх володіннях аж ніяк не допустила б появу розкольників.





Пилиповичі. Ще відчутний подих минувшини.

Так само не пов’язане з цією релігійною течією й селище Біла Криниця нашого району, де також подекуди прагнуть знайти зв’язки зі старообрядцями. Адже ієрархічною столицею старообрядницької церкви є селище… Біла Криниця (!), розташоване, щоправда, на Тернопіллі.
Хоча старообрядництво у наших краях таки присутнє. Село Новосілка засноване й заселене було у ХІХ столітті старообрядцями-колоністами з Рязанщини. Тож у розмаїтті церков і релігій, присутніх на наших теренах, маємо й таку.


Газета «Зоря Полісся», 5 квітня 2013 р.