Значну загрозу нашій рідній українській
мові несе не лише русифікація, що викликає в українців найбільше спротиву і
опору, а й латинізація, на яку чомусь не надто звертають увагу.
26 липня 2011 р. було терміново скликано позачергову
сесію Житомирської обласної ради. Чим же була викликана нагальна потреба у її скликанні,
може, якимись надзвичайними й неординарними подіями? Ні, причини виявилися з
одного боку надто банальними, а з іншого – просто дивними і водночас сумними.
Депутатів спішним порядком зібрали до Житомира для
перейменування обласної комунальної установи «Житомирський обласний центр
охорони здоров’я матері і дитини» на Житомирський обласний перинатальний центр.
А поспішність, з якою це робилося, пояснювалась бюрократичною
казуїстикою, за якою чималі асигнування та сучасне і вартісне медичне
обладнання, що призначалися для центру згори за відповідною державною програмою,
мали бути спрямовані винятково на перинатальні центри. Житомирський центр
матері і дитини слова «перинатальний» ні у назві, ані в статуті не мав, відтак
омріяного медиками і громадою устаткування, як і відповідного фінансування, за
чиновницькою логікою не міг отримати.
Що ж то воно за таке слово, яке так переполохало
житомирян?
Скажу відверто, що саме тоді почув я його вперше. І був
подивований, що латиною воно поєднує в собі вагітність, пологи, післяпологовий
період – власне, те, що ми означаємо материнством, як функцію жінки народжувати й виходжувати
дитину.
І коли запитую котрогось із далеких від медичної галузі
співрозмовників, чи знають вони, що таке перинатальний центр, більшість лише
стинає плечима. А центр матері й дитини – цілком ясно і зрозуміло. Власне, й
комп’ютер такого чужого українській мові слова не розуміє, бо підкреслює його
за правописною програмою як помилку.
І такі масові перейменування відбувалися майже повсюдно в
Україні…
Це лише один, але досить промовистий приклад того, як
зрозумілі громадянам рідномовні поняття штучно замінюються й засмічуються
чужими словами. У наведеному випадку - на догоду коштодавцю. Бо Національний
проект «Нове життя - Нова якість охорони материнства та дитинства», у відповідності
з яким виділялися значні кошти на створення перинатальних центрів, був
профінансований рядом міжнародних організацій. Одначе зверніть увагу: у
наведеній назві проекту жодної згадки про перинатальність нема, а йдеться
натомість про охорону саме звичного нам материнства і дитинства. Але чиновники
бачили тут тільки те, що хотіли бачити, а фінансовий чинник у їхньому погляді
виявився визначальним.
Взагалі медична галузь, як на мене, стає однією з
найнебезпечніших у впровадженні в нашу бутність чужих слів. Приміром, звернув
якось увагу, що замість теж зрозумілих колись центрів чи станцій переливання
крові, у яких зокрема збиралась донорська кров,
почали з’являтися трансфузіологічні заклади.
Або – з дитинства цілком усвідомлював, чим займається
лікар, якого називали «вухо-горло-ніс». Можливо, звучить воно і не зовсім
оковирно, але принаймні зрозуміло, бо узвичаєне тепер «отоларинголог» дитина (і
не тільки) не лише не зрозуміє, а й не вимовить. Так само порівняйте наймення
«зубний лікар» і «стоматолог»,
«підвищений тиск» і «гіпертензія», «належний до тіла» і «соматичний» та багато інших медичних
понять.
А ще зараз масово вводиться в обіг термін «хоспіс», яким
називають благодійну установу по догляду за безнадійно хворими людьми. Один з
таких закладів, до речі, планують відкрити у нашому Радомишльському районі.
Хоча здавна існують українські визначення для подібних установ - богадільня,
притулок тощо.
Та медицина, на жаль, непоодинока у такій майже
примусовій латинізації.
Грішать цим і освітяни, котрі, здавалося б, як ніхто
інший мав би піклуватися про захист рідного слова. Днями, наприклад, в одній з
педагогічних публікацій зустрів термін «пропедевтичний». Спеціаліст, до якого
звернувся з цього приводу, детально намагався роз’яснити, що ж воно означає, і
знаходив для такого тлумачення цілком слушні українські відповідники.
Я вже не кажу про нашестя іншомовних слів, пов’язаних з комп’ютерізацією: файли, смайлики та їм подібні буквально заполонили обігову мову. А
чому не теки й малюночки?
Додайте сюди наймення окремих закладів, гучно
розрекламовані з вивісок. Який, питається, стосунок до Радомишля мають «Фул-хаус»,
«Мак-дак», «Шервуд», втілені у назвах магазинів та барів?
Павло Загребельний якось на одній із зустрічей з читачами
обурювався тим, що у київських ресторанах з’явилися сомельє. Так французи
називають фахівців з розливу вин. Але ж, зауважив наш велет письменного слова, у
рідній мові ще з прадавніх княжих часів існують власні назви для таких професій
– чашник, підчаший, виночерпій. То навіщо ж приставати до французького
визначення?
Полюбляють вставити екзотичне модне слівце у свої виступи
й наші політики. Приміром, декілька років тому доходило до сміху, коли поважні
нардепи, немов мавпуючи один одного, у своїх дискусіях раз по раз згадували
чиюсь «харизму» або «харизматичність» (на зрозумілій мові – це вміння особи
подобатися людям і впливати на них). Напевне тому і вподобали вони це слівце,
бо надто важливою є така здатність під час виборчих перегонів.
То нехай там собі медики, педагоги та іже з ними у своєму
колі вправляються на зрозумілих собі термінах (хоча це теж не зовсім і не
завжди виправдано), не виносячи їх на широкий загал.
У ряді країн існує законодавча заборона на офіційне
правописне використання іншомовних термінів та слів, якщо є відповідник цьому у
своїй державній мові. От нам би такий підхід! Бо складається враження, що нині
про чистоту рідного слова дбають лише поодинокі диваки-ентузіасти. Як скажімо,
журналіст Юрко Зелений, котрий, мов казковий Мийдодір, разом з однодумцями
намагається впроваджувати в обіг взамін іншомовних слів свої, придумані ним і
ними відповідники.
Наприклад, замість маркера пропонується вживати слово
«мітник», журналіст – це «новинар», афіша – «оголоска», спідометр – «швидкомір»
тощо. І деякі з його слів уже починають уживатися.
Дехто, одначе, цим обурюється: мовляв, навіщо зайвий раз
винаходити велосипед (нещодавно, між іншим, з приємністю почув, як у гурті
підлітків між собою вони називали цей транспортний засіб «крутилом»), і, приправляючи
сюди політику, починає волати при цьому про насильницьку українізацію, якою у
нас і не пахне, та, власне, суттєво ніколи й не пахло. На жаль.
Бо коли надумаємо на ділі взятися рятувати рідну мову, то
предмета порятунку вже може й не виявитися…
До речі. За висновками мовознавців-славістів серед
слов’янських мов найменш засміченою
словами іншомовного походження
вважається чеська. Для прикладу,
автомобільні фари чеською
– «свєтломети», маркер –
«значкова». Слідом ідуть поляки, у яких, приміром, автомобіль – «самохід», той
же маркер –
«мазак». Найбільше чужорідних
слів – у російській. Мабуть,
невипадково росіяни найгірше
з-посеред слов’ян розуміють мову
інших слов’янських народів,
і для них
досить проблематично спілкуватися без перекладача з тим же чехом чи
поляком. На відміну, скажімо,
від українців (звісно,
тих, що знають
українську), котрі цілком можуть
порозумітися з ними
сам на сам,
бо мають значно більше схожих споріднених слів. Поки
що…
Газета
«Зоря Полісся», 8 листопада 2013 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар