пʼятниця, 2 листопада 2012 р.

Рік 1812-й і Радомишльщина

Війну 1812 року в радянській, а тепер і російській історіографії називають Вітчизняною. Офіційна історична наука незалежної української держави вже дає їй назву за європейськими стандартами – Франко-російська. Хоча в Україні ту далеку війну теж сприймають як частку своєї історії, бо дещо зачепила вона сучасні українські землі територіально, та, найголовніше, тисячі наших пращурів взяли у ній участь.

НАШ ВНЕСОК У ВІЙНУ

Дослідники зазначають, що у регулярній російській армії, яка воювала з Наполеоном (а під його владою на ту пору перебувала майже вся Західна Європа), українці становили значний відсоток. Серед рядового складу він сягав 50, а після Бородінської битви - 70 відсотків, серед молодшого офіцерського складу – 80, старшого офіцерського складу – 20.
Серед вищого командування російської армії корінних українців не було, проте багато хто з вищих чинів був пов’язаний з Україною. Більше того – безпосередньо з Радомишльщиною. Так, головнокомандувач Російського війська фельдмаршал М.Кутузов мав маєток у Горошках (нині - Володарськ-Волинський). І хоча адміністративно Горошки належали до Волинської губерніїї, села Шершні, Соболівка, Старики, Рудня Шершнівська, Зубівщина (нині - Коростенського району), що входили до цього маєтку, підпорядковувалися Радомисльському повіту Київської губернії. В історичних джерелах є свідчення, що знаний полководець ладнав у зв’язку з цим у Радомислі деякі майнові, земельні, орендні справи.



Один з улюбленців Кутузова генерал-лейтенант М.Милорадович, полки якого внесли вирішальний внесок у Бородінську, а також у Краснинську і Вязьминську битви, ще на початку війни був військовим губернатором Київщини, а тому багато його розпоряджень, наказів безпосередньо стосувалися повітового Радомисля.



Зокрема, 27 червня 1812 р., через три дні, як у ніч на 12 (24) червня 1812 р. без оголошення війни армія Наполеона Бонапарта перетнула західний кордон  Російської імперії і почала свій похід на Москву, до повітових міст Київщини було надіслано циркуляр, яким зобов’язано було повітову владу забезпечити формування козачих полків. Доводився й розрахунок: від 152 душ населення один козак мусив прибути на коні й озброєний, у власному «приличному одязі», включно із взуттям та запасною білизною, та від 1738 душ - один кінь зі збруєю та шкіряний мундир для унтерофіцерів і трубачів.
Відповідно з цією рознарядкою з Радомисльського повіту потрібно було забезпечити відправку 277 кінних козаків і ще 23 коней. На виконання цього припису 5 липня радомисльський бургомістр П.Слюсаренко закликав на нараду ратманів А.Киселівського та Л.Левківського, де було взято до уваги повідомлення городничого А.Шумакова зокрема про «відправлення з радомисльських міщан для українського козацького війська шести чоловік козаків на 15 число цього місяця». А вчинити розкладку з повіту за числом душ на поставку козаків зобов’язали міщанських старшин.
Рознарядку було виконано, і радомишльські новобранці разом з козаками Махнівського, Сквирського і Липовецького повітів увійшли до 1-го полку з Київської губернії, що був розквартирований у Махнівці.
Трохи пізніше у Радомислі було дислоковано один з піших полків Чернігівського ополчення, що  перебував у резерві, а відтак не лише формувався, а й утримувався місцевим коштом. А ще для забезпечення російської армії продовольством, фуражем, спорядженням в повітових містах створювалися так звані «магазини» — тилові бази.
Також у Кам'янці-Подільському, Київській і Волинській губерніях були створені загони «лісової варти», що формувалися із казенних лісових наглядачів та вартових для відправки до Другої армії. Серед цих добровольців були й радомишляни.
Проте про цілковиту добровільність призову говорити не доводиться. Бо вже 10 липня бригадний командир Українських полків І.Вітте рапортував губернатору М.Милорадовичу про потребу призначити з повітів Київської губернії для нагляду за особами, мобілізованими у козацькі полки, по 20 представників шляхти «для попередження втеч і нагляду за людьми,… в міру прибуття унтер-офіцерів, шляхтичів буде відпущено».
Хоча, щоби заохотити українців іти до війська, за «височайшим» царським рескриптом проголошувалося запровадження у полках українського козацького устрою зі збереженням у повоєнний час регулярного козацького війська, а також звільнення від кріпацтва козацьких родин. Та, забігаючи наперед, слід констатувати, що по війні царат свого слова не дотримав. Так само не повернула держава й обіцяні гроші, спрямовані громадами на козацькі та ополченські полки. Український народ пожертвував на військові потреби значні кошти, багато продовольства, фуражу, волів, коней, засобів транспортування, брав активну участь у будівництві оборонних споруд. На українське ополчення витрачено загалом 9 млн. рублів, 13,5 пудів срібла та кілька кілограмів золота.
Втім, українці свій бойовий запал довели передусім героїзмом і мужністю, виявлені ними у бойових сутичках з ворогом.




ЗВИТЯЖЦІ  З РАДОМИШЛЬСЬКИМ ГАРТОМ

В академічній багатотомній «Історії Української РСР» згадується звитяга солдата Івана Гальченка з Радомисльського повіту (таке прізвище поширене, зокрема, серед жителів Малої Рачі). Походив він із селянського роду, і з кріпаків 1810 року був рекрутований у військо до лейб-гвардії Семенівського полку. Мав гарну статуру – широкоплечий, високий, кремезний, та й на вроду гарний. Неабияку хоробрість і відвагу виявив вояк-радомислянин у Бородінській битві, відзначився також у боях під В’язьмою, при Кульмі, у походах в Європу. Героїзм Івана Гальченка було пошановано орденом  св. Анни та ще п’ятьма орденами і медалями.



Свого часу в радомишльському історико-краєзнавчому музеї експонувався орден Станіслава (срібний хрест), якого був удостоєний радомишлянин Д.Дорошенко, що виявив відвагу у битві під Малоярославцем. На жаль, згодом ця реліквія з фондів музею за нез’ясованих обставин зникла.
Серед героїв війни 1812 року є й ряд видатних постатей, чий життєпис пов’язаний з Радомишлем. Серед них -  генерал Карл Сіверс. Звання генерал-майора йому надали у 1803 році з призначенням шефом Новоросійського драгунського полку, для формування якого він був відряджений до Радомисля. Полк, зазначу, формувався з ескадронів Чернігівського, Тверського, Сіверського і Смоленського драгунських полків з додаванням місцевих рекрутів і складався з п’яти ескадронів. Шефський статус над Новоросійським полком генерал Сіверс обіймав до 1814 року, коли інститут «шефів» було скасовано.
У 1812 році К.Сіверс командував 4-м кавалерійським корпусом 2-ої Західної армії. Був у справах 24 і 25 червня при переправі через Німан біля Миколаєва, 9 липня - під Могильовом, де зупинив просування авангарду корпусу маршала Даву до Старого Бихова. Відзначився у битві під Смоленськом 5 серпня. Командував ар'єргардом 2-ої армії до прибуття до Бородіна, маючи постійні сутички з ворогом: 15 серпня під Лужками, 20 - біля Гжатська, 22 - під Поповим, 23 - біля Колоцького монастиря, 24 - у Єльні. У Бородінській битві корпус Сіверса брав участь у боях за Шевардинский редут, за Семенівські (Багратіонові) флеші та Семенівський яр.
У рапорті з представленням списку генералів, що відзначилися у Бородінській битві, фельдмаршал М.Кутузов так характеризував генерала Сіверса: "Командував корпусом з відмінною хоробрістю та розсудливістю 24 і 26 чисел серпня в нападах і атаках ворожих". В нагороду за мужність і героїзм, виявлені у битві проти французьких військ при Бородіні, він був удостоєний 20 жовтня 1812 ордену Святого Георгія 3-го ст. № 249. По тому брав участь у закордонних походах, був комендантом Кенігсберга, згодом став членом сенату, удостоєний титулу дійсного таємного радника. Нагороджений крім того орденами Олександра Невського, Св.Анни 1-го ст.,  Св.Володимира 2-го ст.; Червоного Орла 1-го ст. (Прусія) та ін.



Серед перших командирів Новоросійського драгунського полку, що декілька років квартирував у Радомислі, - полковник Лука Денисьєв. До призначення командиром він був штабним офіцером полку, а полком командував у 1803-1806 рр. На початку війни 1812 г. вже в чині генерал-майора був шефом Сіверського драгунського полку, перебуваючи у 2-му корпусі Дунайської армії. Відзначився у баталіях під Брестом і Борисовим. Брав участь у закордонних походах 1813-1814 гг. Воював під фортецею Торн, при Бауцені, Лейпцігу, Парижі. Нагороджений Орденом Св. Георгія 3-го ст. № 209.



Зі славою звитяжця війн з Наполеоном прибув до Радомисля 1819 року командир Алексопільського полку полковник Іван Повало-Швейковський, що через шість літ став одним з провідників декабристського повстання. На військовій службі він перебував з 1805 року, коли його, 14-літнього підлітка, батьки, що походили з дворян (батько і дід були потомственими військовими), віддали на службу до гвардії Московського гренадерського полку, де Іван пройшов шлях від прапорщика до полковника. У послужному списку І.Повало-Швейковського – участь у багатьох бойових діях 1812-1814 рр.
У показаннях по справі декабристів, оповідаючи про свій життєвий шлях, він зазначав, що «був же у вогні проти супротивника 32 чи 33 рази». У Бородінській битві відважний офіцер був поранений і нагороджений орденом св.Анни 2 ст. За взяття Бельвіля - орденом св. Георгія 4 ст. Двічі (рідкісний випадок у російській армії) нагороджений іменною золотою шпагою «за хоробрість»: у битві при Гейльсберзі і битві під Лейпцігом. Одним з перших Повало-Швейковський увійшов до Парижа.



Срібною медаллю “В пам’ять 1812 р.” за взяття Парижа був нагороджений підполковник кавалерії Олександр Рузі, який у 1853-1858 рр. обіймав посаду Радомисльського городничого.

*     *     *
Війну з Наполеоном було переможно завершено у 1814 році. Вісім українських козацьких полків брали участь у так званій «битві народів» восени 1813 р. під Лейпцігом, де коаліцією військ Росії, Англії, Австрії, Прусії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії було завдано вирішальної і нищівної поразки наполеонівській армії. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у складі російської армії тріумфально вступили до Парижа. Проте перемога у війні нічого в долях українців і самої України не змінила, залишивши їх під імперським гнітом ще майже на два століття.


Газета «Зоря Полісся», 2 листопада 2012 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар