Радомишль. Місто з глибини віків: На добру пам’ять співцеві зелених струн

Радомишльщині безумовно пощастило, що свого часу нею промайнула життєва стежина Василя Скуратівського, відомого народознавця, етнографа, фольклориста, письменника, журналіста. Так, промайнула, бо провів він у Радомишлі лише два роки. У 1965-1966-му Василь Тимофійович працював у редакції Радомишльської районної газети «Зоря Полісся». Одначе - роки плідні, несамовиті, які гартували, зміцнювали, карбували його хист, його натхненне журналістське й письменницьке слово.

Василь Скуратівський, 1965 р.

І ось з нагоди чергової річниці уродин митця і дослідника біля редакційної будівлі зібрались громадськість і шанувальники таланту і рідні подвижника українського національного духу не лише з Радомишля і району, а й з сусідньої Малинщини, зі столиці, аби віддати данину його світлій пам’яті, встановивши на стіні поруч зі входом до редакції меморіальну дошку.

А й справді пощастило нашому краю. Бо з одного боку багатовікова й різноманітна палітра народних традицій, звичаїв, творчих надбань Радомишльщини, які Василь Скуратівський бачив на власні очі та власноруч відкривав і досліджував, знайшла своє закономірне місце у багатющій творчій і науковій спадщині митця, пошуковця і дослідника.

Удова митця Надія Качалка і донька Ярина Скуратівська з редактором газети "Зоря Полісся" Наталією Данилюк в приміщенні редакції .

З іншого боку - запал та ентузіазм Скуратівського дав вагомий поштовх народознавчому й етнографічному рухові на самій Радомишльщині. Скажімо, на сторінках райгазети і на районному радіо він першим оспівав талановитий пісенний колектив з села Меделівка, який нині широко знаний не лише на українських теренах, а й у закордонні. Колектив цей, до речі, узяв собі означення «фольклорно-етнографічний» за основними напрямками діяльності Скуратівського на ниві народознавства і назву «Берегиня», яку має й перша книга письменника-культуролога, що враз зробила його відомим. Оповідаючи свого часу про співочих меделян, Василь Скуратівський назвав їх переспіви піснями зелених струн, зважаючи на барви рідного йому поліського краю. Втім, не одна сотня таких струн забриніла від доторку митця не тільки на Поліссі, а й повсюдно в Україні, де водили його мистецькі й наукові дороги.

За ініціативи і безпосередньої участі Василя Тимофійовича в нашому краї відродилось та ствердилось оновлене і повернене з праминувшини купальське свято, популярність та географія якого з роками тільки ширяться.

Оспіване Скуратівським Купальське свято на Радомишльщині, 1966 р.

На нижній світлині В.Скуратівський "виходить" з кадру.

Втім, Василем Тимофійовичем він став у більш зрілому віці, коли радомишльський період біографії був уже далеко позаду. А тоді, коли приїхав до Радомишля відроджувати райгазету, цей дещо сором’язливий і приязний юнак був просто Васею, як згадує метр радомишльської журналістики, просвітянин Анатолій Пилипенко, що ступав на журналістську стежину під впливом Скуратівського і поруч з ним:

- Не раз йому дорікали на райкомівському «килимку» за образну і барвисту мову, з якої сплітались його дописи до газети. Проте повчальники залишились такими собі «временщиками», а Василева творчість непідвладна будь-яким владним вітрам, бо стала справді народним надбанням.

Надія Качалка, Михайло Хай, Ярина Скуратівська, Анатолій Пилипенко, Микола Дмитренко.

А ще у своєму виступі на зібранні Анатолій Борисович підкреслив, що варто і потрібно показати світові Скуратівського як поета, навівши соковиті зразки його поетичної творчості.

Саме Василь утворив і плекав у Радомишлі започатковану при районці літературну студію «Світанок», з якої вийшли відомі на Радомишльщині і не тільки майстри поетичного слова, як той же Анатолій Пилипенко, Ніна Коминар, карбував тут свій поетичний хист Василь Овсієнко.

- Самобутній талант В.Скуратівського живився з народних джерел, - підкреслила старший науковий співробітник Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Галина Олійник. – Пригадую, як у наших спільних етнографічних експедиціях він наполягав: нічого не додавайте від себе, а пишіть слово в слово так, як баба скаже. І мав рацію: бо то і є наш народ та його справжня талановитість і геніальність, що оберігають невмирущі традиції звичаєвості.

Віктор Мішалов, Микола Дмитренко, Михайло Хай.

Саме ці багатющі традиції доносив народознавець сучасникам і нащадкам. Про творчу спадщину та самобутню мистецьку постать Василя Скуратівського вели мову голова Малинського районного осередку товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка Станіслав Гуменюк, доктор філологічних наук, головний редактор журналу «Народознавство» Микола Дмитренко, доктор мистецтвознавства Михайло Хай, поет, лауреат премії ім.І.Огієнка Василь Сташук, народний депутат України Євген Добряк, який взяв на себе витрати з виготовлення пам’ятки.

- Василь Тимофійович працював у різних місцях, але надзвичайно любив Полісся, - зауважила його донька Ярина Скуратівська. - Цю любов він прищепив і мені, хоча я народилася й не тут. Тож хочу, щоб його земляки шанували і цінували те, що він робив, бо батько передусім прагнув, аби народні традиції, народна культура були не лише описані, а продовжувалися і розвивалися всіма наступними поколіннями.

Пані Ярина щиро подякувала всім причетним до встановлення меморіальної дошки і учасникам цієї культурно-мистецької події.

Співає дует "Колесо".

Доповнювали промовців своїм проникливим співом кобзар з далекої Канади Віктор Мішалов і дует співаної поезії «Колесо» з Малина.

Виготовив і встановив меморіальну дошку потіївський скульптор Петро Лантух, стараннями якого світлий образ Василя Скуратівського увічнений відтепер на будівлі редакції райгазети.

- Василь Тимофійович був надзвичайною людиною, талановитою, обдарованою. І найголовніше – патріотичною, - зазначив П.Лантух. - Саме таку особистість я й прагнув втілити у цій роботі, щоби радомишляни не лише пам’ятали свого видатного земляка, а й наслідували, брали за приклад.

Зображені скульптором біля портрета митця кетяги червоної калини якнайкраще символізують подвижницьку діяльність В.Скуратівського в ім’я України, її народу і його невмирущих одвічних традицій.