пʼятниця, 7 червня 2013 р.

Погромники, заховані в архів

Академічний словник української мови характеризує погром, як реакційно-шовіністичний виступ, що супроводжується вбивствами і пограбуваннями майна. Звісно, що у радянський період нашої історії таке ганебне явище з погляду комуністичної ідеології  могло бути притаманне лише ворожим радянському режимові силам та бандитським елементам. Проте не все так однобоко виглядало насправді, а тавро «погромників» мали й ті, хто багнетами та кулеметами встановлював Радянську владу на українських теренах.

У листі Центрального Управління ЧК до ЦК РКП, ЦК КП(б)У і голови Раднаркому України тов. Раковського від 7 листопада 1920 р., що зберігається в Центральному Державному архіві громадських організацій України (ф. 1, оп. 20, спр. 197, арк. 38, 39–39 зв. 40–41), йдеться про тогочасне політичне становище в Київській губернії. У ньому зокрема зазначається, що ситуація в губернії на ту пору значно ускладнилась передусім через повну руйнацію радянського апарату в сільській місцевості.
З одного боку - надзвичайно розвинувся український повстанський рух, що охопив практично всі повіти і сприяв активізації дій контрреволюційного підпілля. З іншого – остаточно зруйнували управлінський радянський апарат військові частини 1-ї кінної армії Будьонного, які, проходячи через повіти (Радомисльський, Таращанський, Сквирський, Липовецький, Білоцерківський, Київський, Бердичівський) буквально змітали на своєму шляху всі урядові органи, влаштовуючи до того ж у повітових містах, містечках і великих селах погроми не лише над єврейським населенням, а й над російським, а також над селянами-українцями.


Відведені з фронту будьоннівські частини громили магазини приватних торговельників, склади продовольчих комітетів, собезу та інших установ і самі установи, катували і вбивали євреїв, комуністів, військкомів та інших відповідальних радянських працівників і службовців, які мусили рятуватися від червоноармійців, як від ворогів чи бандитів. На базарах і в селах «визволителі» грабували селян, не поділяючи їх на куркулів і бідняків, роздягали людей посеред вулиці, відбираючи одяг, забирали худобу, фураж, гроші та інше майно, ґвалтували жінок і дівчат, поголовно вирізали єврейські родини, підпалювали будинки, грабували синагоги й молитовні будинки, збиткуючись над іудейськими святинями.
Така поведінка бійців-будьоннівців, зазначалося в повідомленні, звела нанівець всі зусилля місцевих ревкомів щодо підтримки населенням більшовицького режиму: «Таке враження, що в повіті ніби й не було взагалі Радянської влади… Це якась дика оргія, що все змітає на своєму шляху під гаслом «Бий жидів і комісарів». Звісно, що селяни  повстали, бо тепер не знають, кому вірити…».
Повідомляється, що штаб Пластунської бригади 1-ї кінної армії, очолюваний комісаром Холодовим, який прибув з фронту до Радомисля, 2 жовтня влаштував у місті єврейський погром, розігнавши повітові радянські й партійні органи. Порушено було зв’язок  повіту з губернським центром. Повітовий ревком змушений був певний час переховуватися у Вишевичах, залишивши майно у Радомислі. Повітревком і повітпартком відтак оголосили себе евакуйованими, видавши собі й комуністам по 2 пуда солі, що призначалась для постачання населення. Армійські співробітники,  які прибули до Радомисля для проведення евакуації, теж нічого не зробили, а лише набрали собі солі й відбули.
Сіль, що залишилась на складах, була розграбована місцевим населенням, котре бачило, як комуністи незаконно вивозили її пудами.
Як наслідок, винуватцем подій визнали Радомисльський ревком, членів якого було віддано під суд за незаконні дії під час евакуації.
Про точну кількість жертв погромників у зведенні, проте, не повідомляється,  зважаючи на те, що погроми й грабунки у північній частині повіту тривали.
Ясна річ, потому ці та подібні факти замовчувалися і ретельно приховувалися в архівах під завісою надзвичайної таємності. Адже «красные кавалеристы» 1-ї кінної стали уоособленням доблесті і слави Червоної Армії, а тому ніщо не повинно було затьмарювати цей ореол. Натомість компартійна пропаганда в утисках місцевого населення звинувачувала виключно ворожі радянській владі угрупування.

Газета «Зоря Полісся», 7 червня 2013 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар