пʼятниця, 6 вересня 2013 р.

І за віру мученицьку смерть прийняв…

Уродженець Радомишля священик Павло Гордовський причислений до лику місцевошанованих святих Житомирської єпархії і став покровителем Житомира

У першотравневий день 1919 року Голова ВЦВК М.Калінін та голова Раднаркому В.Ульянов (Ленін), посилаючись на рішення цих повноважних органів, надіслали Голові ВЧК Ф.Дзержинському вказівку з вимогою якнайшвидше покінчити з попами і релігією. «Попів слід арештовувати як контрреволюціонерів і саботажників, розстрілювати нещадно й повсюдно. І якомога більше», - йшлося у документі, який наразі «благословив» репресії проти служителів культу на неосяжних просторах Червоної Російської імперії на багато років наперед.
Чекістам це практично розв’язало руки, і вони з «революційним запалом» взялися виконувати отриману директиву. Як зазначав згодом у своїх мемуарах командувач Сибірської армії генерал М.Дітеріхс, із 360 тисяч священнослужителів, які налічувалися в Росії до жовтневого перевороту, під кінець 1919 року їх залишилося в живих лише 40 тисяч. В мартирологах тієї пори навпроти кожного прізвища пастиря – різновид його мученицької смерті: «утоплений», «заколотий багнетами», «забитий прикладами», «порубаний шаблями», «задушений єпітрахіллю (стрічка священика – В.М.)», «прострелений і заморожений», а найчастіше – «розстріляний».
Так розпорядився слідчий-чекіст вчинити після катувань й зі священиком Павлом Гордовським…

4 листопада 1880 року в повітовому Радомислі у родині Івана Миколайовича Гордовського, що справляв посаду дячка у місцевому Свято-Троїцькому храмі, і його дружини Юстини Петрівни народився хлопчик. За два дні новонародженого ім’ям Павло охрестив настоятель Свято_Миколаївського собору протоієрей Антоній Гороновський, один з найвизначніших релігійних діячів Радомисля у ХІХ столітті. Хрещеними батьками дитяти стали син місцевого службовця Віктор Чайковський і донька соборного диякона Олександра Захарієвич.


Свято-Троїцька церква в Радомислі, у якій було охрещено Павла Гордовського.

Разом з двома братами – Іваном та Костянтином - і сестрою Софією зростав хлопчина у боголюбивій родині. Відтак вибір життєвого шляху йому, власне, був уготований долею.
Він навчався у повітовому училищі, а у 1904 році закінчив Київську духовну семінарію, і Радомишльське повітове відділення Київської єпархіальної училищної ради призначило Павла Гордовського законовчителем до церковно-парафіяльної школи с.Соловіївки. Через рік він був переведений на таку ж посаду до Коростишева, а з 1907 р. навчав Закону Божому учнів второкласної школи с.Заболоть, випускники якої, до речі, отримували фах вчителя початкової школи.
1909 року законовчитель Гордовський подав прохання митрополитові Київському Флавіану про рукоположення його в сан священика. Клопотання було синодом задоволене, і Павла Гордовського призначають парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці с.Заньки.
Невдовзі молодий священнослужитель одружився на Ользі Гринцевич, доньці дворянина Володимира Гринцевича, що мав маєток у сусідній Чайківці. Після шлюбу відбулась церемонія висвячення, і нововисвячений священик Гордовський став ієреєм отцем Павлом.


Ієрей Павло і матушка Ольга.

Через три роки батюшку Павла Гордовського перевели нести службу Божу до Різдво-Богородичного храму с.Гуменники (нині – Коростишівський район), а у 1916 році - до церкви св. мучениці Параскеви в с.Старостинці Сквирського повіту (нині – Вінницька область). І скрізь він користувався беззаперечним авторитетом у парафіян, власним прикладом засвідчував відданість і вірність заповідям Господнім.
У 1914 році ієрея П.Гордовського було нагороджено спеціальною церковною відзнакою – набедреником, а єпархіальна училищна рада за зразкову організацію навчально-виховної справи у Гуменницькій ЦПШ відзначила його подякою і похвальним листом.
У поданні до нагородження протоієрей П.Робаківський, благочинний 1-го церковного округу Радомисльського повіту і настоятель Свято-Миколаївського храму, охарактеризував службу отця Павла старанною, а турботу про ошатність ввірених йому храмів – сумлінною. «Поведінки він відмінної. Проповіді проголошує власного творення по можливості часто, як у храмі, так за його межами при відправленні треб...», - йшлося у доданому формулярному списку. У церковних характеристиках Гордовського називають особою високодуховного улаштування, підкреслюють його надзвичайну талановитість як проповідника, духівника, регента. У нього була гарно поставлена мова, він чудово співав, маючи красивий баритон (співочі таланти напевне успадкувалися ним від батька, що тривалий час працював псаломником). «В  усіх місцях учительства і священства влаштував правильно організовані хори півчих», - зазначено в одній з клірових відомостей.
Проголошувані батюшкою проповіді навдивовижу захоплювали парафіян, люди з усієї округи сходилися, щоб послухати його духовних повчань і настанов. Він завжди заступався за несправедливо скривджених.
Мабуть, саме в цьому й побачили загрозу для себе більшовицькі емісари та комісари, що після жовтня 1917-го разом з червоними військами заходилися встановлювати новий лад на українських теренах.
На адресу Старостинецького священика почали лунати погрози й залякування, червоноармійці відібрали у нього наперсний хрест, поглумилися над церковними святинями.
26 липня 1919 року комісар транспортного відділу ст. Козятин Л.Кузьмін заарештував  батюшку. Проте, аби не викликати протидії парафіян, його спочатку оголосили заручником у справі розслідування диверсії на залізниці, а вже потім висунули офіційні звинувачення в контрреволюції, посилаючись на свідчення місцевого голови комітету бідноти і кількох селян – прихильників більшовиків, що нібито отець Павло виступає проти радянської влади. На допитах Гордовський всіляко заперечував висунуті проти нього звинувачення, називаючи їх брехливими й вигаданими, оскільки люди, що свідчили супроти нього, не користувалися в громаді довірою та підтримкою і ставилися вороже до церкви.
У селах парафії відбулися масові сходи селян, які виступили на захист свого духівника, спростовуючи всі поставлені йому провини, і направили письмові протоколи з проханнями звільнити його. Проте в резолюції на ці звернення їх названо «зборищем куркулів і темної маси», а тому до уваги не взято. Заарештованого священика тим часом допровадили подалі - до Житомира у Волинську губчека.
Слідом рушила й матушка Ольга, оббиваючи пороги владних губернських установ з новими клопотаннями від старостинецької та інших довколишніх громад щодо звільнення отця Павла. Повсюдно вона запевняла, що готова надати будь-які свідчення і документи на підтвердження невинуватості безпідставно заарештованого чоловіка.
Але на це ніхто не зважав, і вочевидь не збирався зважати, керуючись не законами, а політичною доцільністю, зокрема й з наведеної першотравневої ленінської декретки.
Тим більше до Житомира стрімко підкочувалися українські війська, і більшовики готувалися залишити місто, тож заарештованих «контрреволюціонерів», у числі яких перебував і Павло Гордовський, слід було швидко позбутися. Відтак 17 серпня за постановою слідчого Железнова, який визнав  священика «головним оплотом контрреволюції в цьому районі» і «затятим ворогом радянської влади, що вів контрреволюційну діяльність», отця Павла після катувань було розстріляно.
Після відходу більшовиків за кілька днів потому тіла страчених, вкинуті у декілька ям, відкопали.
Ось що повідомлялося про це у житомирській газеті «Громадянин»:
«Всіх розстріляно в голову і пізнати дуже трудно. Майже у всіх замість голови якийсь віхоть. Обличчя помордовані. Першим лежить священик з Київщини Павло Гордовський, літ 40, черепа нема, на голові залишилось кілька клаптів шкури, видно ніс, губи і підборіддя. Вуса і борода обрізані. На тілі жовті плями, на стегнах в деяких місцях обпечене тіло, ніби після пухирів… Ще одне револьверне поранення у груди…»
Знівечене тіло отця Павла передали дружині, і 25 серпня вона поховала його на Руському цвинтарі Житомира за всіма християнськими канонами. У домовину небіжчикові поклала хрестика, ікону Успіння Пресвятої Богородиці, Євангеліє. Відспівали у цвинтарній церкві святого апостола Якова, брата Господнього, і провели в останню путь закатованого преосвященний Аверкій з місцевим духовенством.
Матушка Ольга була на ту пору вагітною і невдовзі народила сина Леоніда. Та потрясіння й наруги, яких зазнала жінка під час репресій проти чоловіка, не минули марно. Дитина хоча й росла хворобливою, але була навдивовижу розвиненою не по роках, проте захворіла на туберкульоз кісток, і в п’ятирічному віці її забрав до себе Всевишній (похований хлопчик у Чайківці, куди після страти о. Павла матушка переїхала з дітьми) .
Малолітнім ще у Заньках помер і первісток Гордовських - Сергійко. Тоді смерть настала через недогляд няні (дитинка впала зі столу і сильно вдарилась головою об долівку), але боговірні батьки, керуючись Божими заповітами, пробачили винуватицю.
Залишившись удовою, Ольга Володимирівна все своє життя віддала вихованню трьох синів, що їх викохало подружжя, – Володимира, Миколи, Анатолія. «Ольго, вчи дітей», - такою була остання воля отця Павла, викладена у записці, яку він передав дружині з житомирської ЧК.
У 1929 р. жінка з дітьми переїхала до Києва, де услуговувала немічного свекра, а на хліб заробляла випадковими заробітками. Проте повсякчас відчувала вона підтримку рідних, які допомагали їй ростити і виховувати дітей.
Ольга Гордовська померла 1979 року в 92-річному віці і похована в Києві на цвинтарі у Берковцях. Разом з нею діти й онуки доглядали могилу дорогої людини, пам’ять про яку донесли у своїх спогадах і розповідях нащадкам.
Онук Віталій Миколайович Гордовський і внучата племінниця мученика Тетяна Ткаченко свого часу подали клопотання про реабілітацію безпідставно репресованого отця Павла. Постановою прокуратури Житомирської області від 31 липня 1996 року Павло Іванович Гордовський був посмертно реабілітований.
Відтоді карну справу проти нього було розсекречено, а її зміст, як і трагічна доля священика, стали надбанням громадськості.
Декілька років тривав початий Українською Православною Церквою процес канонізації священномученика.
25 квітня 2013 року Священний Синод УПЦ МП розглянув житіє, труди, подвиги та, враховуючи народне шанування священика Павла Гордовського, причислив його до лику місцевошанованих святих Житомирської єпархії, благословив місцеве прославляння і шанування. Затверджено також іконописне зображення святого, тропар, кондак і молитву на його честь. Відтоді цей угодник Божий став покровителем Житомира.



Ікона священномученика Павла Житомирського (Гордовського). 

15 липня з благословення архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського Никодима відбувся обряд здобуття мощей, який зазвичай проводиться церквою, коли християнина зараховують до лику святих. У ньому взяв участь зокрема голова відповідної синодальної комісії архімандрит Віктор. Розкриття труни також засвідчило святість безневинно убієнного за віру. Чудово збереглися покладені до неї святині, майже нетлінними були останки, які пролежали в могилі 94 роки. Відібрані мощі священнослужителі поклали у спеціальні скрині і хресною ходою під церковноспіви перенесли до Свято-Яківської церкви.
Днем прославлення священномученика ієрея Павла Житомирського (Гордовського) визначено 25 серпня. І саме цього дня в обласному центрі відбулися урочистості з його ушанування. У них взяли участь духовенство, громадськість міста, віряни, гості з багатьох єпархій, представники Синоду. Хресною ходою мощі святого були перенесені до Спасо-Преображенського кафедрального собору, де відбулась свята Божественна літургія.
Така визначна подія пройшла у Житомирі вперше за його багатовікову історію.


«Газета «Зоря Полісся», 6 вересня 2013 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар