середа, 27 серпня 2014 р.

Під синьо-жовтим стягом

10 вересня 1991 року над приміщенням Радомишльської міської ради офіційно замайорів національний український синьо-жовтий стяг

Нині дехто може іронічно сприймати цей факт. Мовляв, що тут такого особливого, адже на пору український парламент уже проголосив Україну незалежною, відтак після серпневого путчу, коли загроза нової диктатури минула, різнобарвні політичні сили і належні до них особи наввипередки змагалися у «героїзмі».
Проте варто зважити й на особливості проголошення незалежності України. Це сталося дійсно тоді, коли сумнозвісне «ГКЧП» (самопроголошений «держкомітет з надзвичайного стану») луснуло, а його натхненники були заарештовані у Москві. Українська влада, посилаючись на проголошений у липні 1990 року державний суверенітет, зробила вигляд, що події у Москві її не стосуються.
У Верховній Раді того скликання переважали комуністи (це був непорушний блок з 239 депутатів, який у народі іронічно охрестили блоком «стронцій-239»). Тож і донині складається враження, що усі вони дружно і похапцем проголосували 24 серпня 1991 року за Акт проголошення державної незалежності України, однозначно й рішуче заперечуючи до цього таку ідею, мало не з переляку — з огляду на російський сценарій ліквідації наслідків путчу 19-21 серпня.
Власне, подібний острах відчувався і на місцях. Бо коли 20 серпня у Радомишлі проходила нарада керівників району, де було взято до відома звернення голови Верховної Ради України Л.Кравчука, дехто з її учасників, одначе, обговорюючи в кулуарах політичну ситуацію, вітав утворення ГКЧП і захоплено потирав руки: мовляв, нарешті наведуть порядок і прикриють усю цю «братію-демократію». Відтак проголошення незалежності подекуди сприймалося комуністичною верхівкою з полегшенням, з розрахунку на те, що в Україні, де при владі комуністична більшість, все залишатиметься по старому, навіть незважаючи на те, що діяльність комуністичних ор ганізацій в Україні була призупинена Президією Верховної Ради.
А тому, коли районна організація Народного Руху України звернулась до сесії районної ради, що проходила в Радомишлі 4-10 вересня, з пропозицією підняти над будівлею райради національний синьо-жовтий прапор, це викликало рішуче заперечення районного депутатського корпусу, переважну більшість якого становила тодішня керівна партійна номенклатура. Противники національного стяга мали, проте, залізний аргумент: синьо-жовте знамено не є державним прапором, а тому над приміщенням, яке уособлює в районі радянську владу, воно майоріти не може. Хоча пропонувалося підняти національнийстяг зовсім не замість чинного на той час державного червоно-синього полотнища, а поруч з ним. Адже за усталеними правовими нормами, що не заборонено, те дозволено.
Не переконувало противників національної символіки й те, що синьо-жовте знамено уже стало «своїм» у залі засідань Верховної Ради, куди його внесли під час проголошення незалежності. Втім комуністична більшість у парламенті повсякчас зволікала з ухвалою нових державних символів. Зокрема національний синьо-жовтий прапор був проголошений державним прапором України лише 28 січня 1992 року.
Натомість депутатський склад міської ради, на відміну від районної, виглядав більш демократичним. Це виразно проглядалося і під час обрання керівництва міськради, яке обиралося з кількох кандидатур, і дієвого критичного та всебічного обговорення міських проблем. Переважна більшість тогочасних міських депутатів і членів виконкому схвально сприймала українські національні ідеї. Наразі пропозиція про встановлення над приміщенням міськради національного прапора була підтримана міськвиконкомом, дали своє «добро» і депутати.
Рішення про встановлення прапора виконком міської ради ухвалив 10 вересня, і того ж дня жовто-синє знамено замайоріло над будівлею.
Слід сказати, що невдовзі червоно-синій прапор хтось спідтиха з будинку міськради зняв, але особливого галасу з боку апологетів радянської символіки це не викликало. Певно, і вони почали усвідомлювати незворотність змін. А після 28 січня 1992-го це питання взагалі відпало саме по собі.
* * *
Отож, відтоді й майорить над Радомишлем національний український прапор — символ незалежної української держави.
  



Один з перших демократичних мітингів у Радомишлі на шляху до незалежності, що проходив під національним прапором.



Газета «Зоря Полісся», 22 серпня 2014 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар