«У лісі, лісі темному… росла собі ялинонька,.. що горить на весь палац…»
Ця невибаглива
пісенька, написана на опублікований 1903
року вірш Р.Кудашової (російською – «В лесу родилась елочка»), вже більше
століття є неодмінним учасником Різдвяно-новорічних свят, засвідчивши прихід на
них як головного атрибута святкової ялинки. Тож, як бачимо, традиція святкувати
Різдво та Новоріччя під ялинкою поширилась на наших теренах не так і давно.
Врешті українці
й донині шанують прадавній звичай, що панував тисячоліття, зустрічати Різдвяні свята
у хаті з дідухом, а з дерев наші пращури поклонялися передусім вербі, подекуди
– дубові.
А от
святкування Різдва з ялиною, сосною, ялицею чи іншими хвойними деревами
запровадили у середньовіччі германські народи. З Німеччини Різдвяна ялинка й
почала ширитися світом.
У Росії її
разом з іншими європейськими новаціями, зокрема з літочисленням від Різдва
Христового, спробував узаконити Петро Перший. Проте тільки з першої половини
ХІХ століття, коли за сприяння остаточно знімечченого імператорського дому
німці активно селилися на імперських просторах у якості урядовців, магнатів,
фахівців, ремісників, колоністів, ялинка поступово почала ставати різдвяним святковим
атрибутом. Попервах її так і називали «німецькою».
Невдовзі ялинка
від «домашньої» поширилась і у публічні заклади – дворянські зібрання,
благодійні, клубні, театральні установи. Одначе – столичні, бо на периферії
трималися прадавніх Різдвяних традицій.
Врешті до
світської ялинкової моди згодом приєдналась і церква. Про це свідчить,
наприклад, одне з найперших публічних святкувань Різдвяної ялинки на
Радомишльщині, що відбулося у переддень Нового 1913 року. Повітове духовенство
влаштувало його у Малинській двокласній церковно-парафіяльній школі. Про цю
подію розповів у «Київських єпархіальних відомостях» священик Свято-Миколаївського собору Радомисля ієрей Лев Шулькевич, що взяв участь у торжествах.
Як зазначає
часопис, настоятель Олександро-Невської церкви Малина отець Федір Яворський, що
опікувався школою, не пошкодував зусиль і коштів, аби шкільне свято вийшло
якомога цікавішим та привабливим, і щоб уперше влаштована в цій школі ялинка
виглядала святковою й ошатною.
Він замовив в
одній із Санкт-Петербурзьких фірм безліч різноманітних ялинкових прикрас та дивовиж, подбав і про
гостинці для дітей, підготувавши святкові пакуночки із солодощами та
подарунками
Величезна
класна зала, як і вся будівля школи, була розкішно декорована. Стіни прикрашали
гірлянди з ялинових та ялицевих гілок, штучних квітів. Винятково привабливо
виглядав портрет імператора, вбраний зеленню, квітом та прапорцями.
Урочистості
тривали з 5-ї вечора і до 22-ї години. Святкова програма була представлена
чудово. Лунали вірші, пісні, виконувалися танці. Особливо відзначився
злагодженим співом шкільний хор, до якого також долучився церковно-півчий.
Деякі номери на вимогу глядачів виконувалися по декілька разів.
Захопленню і
радощам дітвори не було меж. Неповторну, незвичайну радість випромінювали
обличчя і дітей, і їхніх батьків. За словами Л.Шулькевича, дитячі оченята
всякчас сяяли, наче зіроньки Божії у зимову морозну ніч.
На святі були
присутніми також місцева й повітова інтелігенція, вчителі з багатьох
парафіяльних та міністерських шкіл. Публіка була неабияк вражена торжеством.
Попри величезне нагромадження люду, порядок на святі був зразковим.
Під завісу
святкової програми завідувач школи роздав учням подарунки, цукерки, ялинкові
прикраси.
Святково-розважальне
дійство безперечно стало живим і світлим струменем у розміреному й дещо одноманітному
буденному шкільному житті, тож з благословення церкви мало ширитися й продовжуватися.
Проте вже через
три роки, напередодні зустрічі Нового 1917 року, Синод Російської православної
церкви з огляду на війну з Німеччиною заборонив ялинкові свята. Але ця заборона була суто
формальною, бо святкова ялинка досить міцно увійшла у новітні родинні та й
громадські традиції.
Церковне несприйняття
тимчасом підхопили й більшовики, так само поширивши заборону на влаштування
Різдвяних ялинок, називаючи її «буржуазним та релігійним пережитком». А у розпал
антирелігійної кампанії, що почалась 1927 року, вже й Різдво було викреслене з
переліку офіційних свят. Втім у переддень
зустрічі 1936 року радянські лідери спішно реанімували свято ялинки, поєднавши
його з новорічним.
Примітно, між
тим, що описане малинське свято відбувалося 27 грудня, на третій день Різдва
Христового. Ортодоксальна Росія, на відміну від решти цивілізованого світу, на
ту пору все ще жила за Юліанським календарем. Календарний «новий стиль» в Росії, як і в Україні, ввели лише у 1918
році. Проте православна церква на російських, українських, білоруських та деяких інших землях
і досі живе «за старим стилем». З одного боку це додає плутанини у встановлення
тих чи інших історичних та й духовних дат, а з іншого – мимоволі підіграє
радянському намаганню під час зимових свят змістити акцент з Різдва на Новоріччя.
Адже майже увесь християнський світ спочатку святкує Різдво Христове (25 грудня),
а вже потім Новий Рік.
Тож і встановлюють
ялинку до Різдва, а не до Нового Року. Можливо, поволі такий принцип візьме гору та знову повернеться й до нас.
Немає коментарів:
Дописати коментар