Вовчими слідами

Ось що писалося 1853-го року в «Київських губернських відомостях».

В Радомисльському повіті, багатому на ліси, з’явилися вовки, що не лише нападають на рогату худобу та овечок, але навіть кидаються на людей. Їхня зухвалість під час нападів дивовижна.

У маєтку князя Любомирського близько опівночі вовк підібрався до хутора місцевого селянина, щоб дістатися овечок. Дворові собаки накинулися на нього з гавкотом і оточили біля дверей хатини. На гавкіт собак вийшов господар, проте ледь відчинив двері, як вовк кинувся йому на груди. Селянин, не розгубившись, ухопив хижака за вуха і почав гукати дружину, що притьмом вибігла з сокирою і зарубала звіра в руках у чоловіка. Вовк не був із скажених, але виглядав змореним від голоду та старості.

Шинкар слободи Комарівка Мойсей Піоро перед світанком почув на подвір’ї незвичайний вереск свиней. Здогадуючись, що на них напав хижий звір, він побіг їх захистити. Але вовк, облишивши свиней, кинувся на шинкаря, вирвав йому праву щоку з оком, завдав декілька поранень на тілі, а  потім побіг на обійстя казенного селянина Йосипа Кошолата.

Там почав душити дворових собак, і, коли Кошолат вибіг їм на підмогу, вовк кинувся на нього та вирвав на обох ногах частини тіла,  а сину його Івану прокусив підборіддя. Потім напав на селянина Дениса Снітка, що лежав під скиртою, і, вкусивши його за руку і ногу, побіг на подвір’я селянина Степана Забачного. Напав там на свиней, але був убитий з рушниці господарем будинку.

Поранені вовком перебували на лікуванні у міській лікарні Радомисля; двоє з них померли від сказу.

А пропоновану світлину зроблено через 140 літ по тому в березні 1993-го. На ній – впольована єгерями лісгоспу та місцевими мисливцями пара вовків. Їх помітили у Білківському лісництві, де хижаки пошматували диких кіз.  Тамтешній лісовий люд подейкував, що вочевидь наближалися й до поселень, бо ночами часом з незрозумілих причин заходилися гавкати собаки. Мисливствознавці тоді зазначали, що вовкулаки були зайдами, бо в тодішньому Радомишльському районі їхніх лігвищ не помічалося.

Тогорічна зима виявилась «щедрою» на непроханих сіроманців. За три місяці перед тим єгері застрелили трьох вовків в угіддях Краснобірського лісництва поблизу Меделівки. Тоді, до речі, натрапили на них випадково, коли під час планового відстрілу дичини підранена стара вовчиця раптом вискочила на єгеря О.Іващенка. І той не розгубився, вклавши її прицільним пострілом. Та була вона не сама, бо інші учасники того полювання повідомили, що помітили якихось звірів, схожих на великих собак.

Відтак підозрілу ділянку оточили та почали «промацувати». І мисливське відчуття не підвело. Невдовзі пролунали постріли, й на землі розпласталися ще дві, але вже молоді незвані гості. Влучили в хижаків А.Маркевцев і О.Пузіков.

 

Між тим, трохи раніше поширилося повідомлення про сполохане вовче сімейство під Чоповичами Малинського району. Можливо, звідти й подалися вони на Радомишльщину. Втім тодішню часом непередбачувану появу хижих звірів у неосілих раніше для них місцях фахівці здебільшого пов’язували з їхньою міграцією з Чорнобильської зони у пошуках поживи.

Газета «Зоря Полісся», 9 грудня 1992 р., 7 квітня 2023 р.