Національна бібліотека ім.В.Вернадського оцифрувала і виклала у вільний доступ примірники газети «Народне діло», що зберігалися у її фондах. Це було україномовне друковане періодичне видання народних організацій Радомисльського повіту, засноване в червні 1917 року після створення в повіті виконавчих органів Української Центральної Ради.
28 номерів газети, переданих з колишнього
Українського наукового інституту книгознавства, що діяв у 1922-1936 рр. при
Головній Книжковій палаті, охоплюють період з 11 серпня до 7 листопада 1917 року. Той невеликий, але вагомий історичний проміжок сповна можна означити
порою пробудження української національної свідомості та гідності, коли
започатковувались засади незалежної України. «Народне діло» стало ефективним
агітатором та пропагандистом українства, відстоювало і підтримало його свідомі
й дієві сили.
Притому повітове видання всіляко
прагнуло спиратись на актив своїх дописувачів з місць, неодноразово
наголошуючи, що для збільшення розміру газети (вона виходила переважно на двох
сторінках і лише вряди-годи на чотирьох), як і обсягів інформацій та публікацій
у ній з найвіддаленіших куточків повіту, а також задля зміцнення зв’язків з
сільськими читачами останні повинні підтримувати газету своїми звістками і
дописами із сіл.
І, слід зазначити, коло громадських
кореспондентів «Народного діла» зростало. Серед його загалу привертає увагу
дописувач із Горбулева – Олекса Соколовський, що повідомляв зокрема про
діяльність та проблеми тамтешнього осередку «Просвіти», волосної управи, вів
мову про потребу підтримки народних проукраїнських діячів на тодішніх виборах
повітової управи, про протидію самогоноварінню, вітав відкриття у Горбулеві
української гімназії. Можливо, йому належать і матеріали, надруковані в газеті
під псевдонімом О.Лесь.
На ту пору Олексі було лише 17.
Проте вже тоді в ньому вчувалася активна громадянська й національна позиція,
спрямована на відстоювання справедливості та соціальної рівності.
А вже через рік наймолодший син з
родини дяка Горбулівської церкви Тимофія Соколовського за закликом
«Українського національного союзу» зібрав ватагу з кількох сотень місцевих
козаків, з якою долучився до антигетьманського повстання, вигнавши гетьманську
варту з Радомишля. По тому соколовці підтримали повітового комісара Директорії
Юліана Мордалевича у боротьбі проти московських більшовицьких зайд, яким так
само дали відкоша на радомишльських теренах.
У перші дні січня 1919-го загін
Олекси Соколовського за дорученням Директорії прибув до Коростишева, щоб
переконати пробільшовицькі сили, які взяли верх у містечку, виконувати урядові
накази. Відтак місцевих верховодів було взято під арешт. Притому без жодного
пострілу. Проте заарештованого очільника Коростишівського волревкому К.Гелевея
Олекса відпустив на ніч додому, де у того, за його словами, була хвора матір,
що потребувала догляду. Відпустив під чесне слово. Мовляв, хай іде, а назавтра
обміркуємо, що і як.
Та слова Гелевей не дотримав.
Натомість підняв своїх прихильників, які вже вдалися до зброї. Олексу
Соколовського вони застрелили на мосту через Тетерів, де отаман сподівався
провести з бунтівниками перемовини.
Але боротьбу за українську справу,
за яку Лесик віддав своє молоде життя, загін продовжив: уже під проводом старших
братів Василя та Дмитра, а затим молодшої сестри Олександри. І в тій борні усі
вони поклали свої голови…
Місце останнього спочинку Олекси
Соколовського тривалий час вважалося невідомим. Звісно, що за радянських часів
про нього й не згадували. Та в незалежній України імена звитяжців повернулися з
небуття, і їм віддано належну шану.
За переказами рідних, що потайки
передавалися з покоління в покоління, Олексу поховали поруч із сестрою Вірою та
батьком біля Горбулівської Покровської церкви. Віднедавна на могилі отамана –
пам’ятник. Виготовив його скульптор з Коростишева Віталій Рожик, а кошти надав
письменник Василь Шкляр – автор роману-бестселера «Маруся» про родину
Соколовських.
Газета «Зоря Полісся», 22 серпня 2025 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар