вівторок, 7 серпня 2007 р.

Ключі від міста Людмили Гладиш


Давня та багата історія Радомишля привертала і привертає увагу багатьох дослідників та пошуковців, котрі краплина за краплиною доповнюють яскраву й різнобарвну палітру нашого історичного минулого. Ця минувшина приходить до нас із газетних та журнальних публікацій регіональних і всеукраїнських видань, з історико-краєзнавчих альманахів, долинає з радіоефіру чи телеекранів. Відрадно, що роздріблені й окремі публікації та повідомлення останнім часом почали врешті втілюватися в повноцінні й систематизовані книжні праці. Услід за «Історією Радомишля» Геннадія Цвіка і «Нарисами з історії Радомишля» Леоніда Тимошенка побачила світ книжка «Незгасний вогонь пам’яті», підготовлена міською ветеранською організацією. А ось переді мною – нова книжка про нашу минувшину, що має промовисту назву «Радомишль: ключі від міста», у якій простежується багатовікова тисячолітня історія зародження, розвитку і становлення славного поселення над Тетеревом. Як зазначено в анотації, це книга про наш славний Радомишль, один з патріархів серед міст нашої країни. Хоча й схожий на сотні провінційних містечок, однак дуже своєрідний і неповторний син матері-України.
Автор книги – член Спілки журналістів України радомишлянка Людмила Гладиш. Та перш, ніж запросити її до розмови, наведу ще одну цитату з книги. Це невелика передмова до видання, зроблена заслуженим журналістом України і лауреатом багатьох журналістських премій нашим земляком Анатолієм Онопрійчуком.
«Нечасто до рук потрапляє твір на історичну тему, в якому з такою любов’ю, з таким знанням розповідалося б про місто, немов про рідну, близьку чи добре знайому людину. А йдеться ж про віки, про події тисячолітньої давності на довгому шляху історії і про зовсім недавні. Це ще раз переконує: важливо знати історію так, щоб мати моральне право на власне бачення й оцінку того, про що берешся розповідати…»


- Отож, пані Людмило, як Ви взялися за таку розповідь? Тобто, як виникли задуми створити цю книжку і як вони втілювалися у конкретні рядки, сторінки, розділи?

- Вона не народжувалась, як книга. Попервах це були окремі матеріали – газетні. Багато радомишлян вже навіть не знають, що я працювала в редакції місцевої газети тривалий час. А ці краєзнавчі матеріали друкувалися в газеті. Коли їх зібралося досить багато, тоді й виникла потреба, що й спонукала мене впорядкувати накопичене. Велика частина матеріалів додалась уже в процесі роботи. Коли з’являлися певні «пробіли» в історії міста, треба було заглянути, що відбувалося в історії країни, аби відтворити хід подій і в самому місті.
В окремих моментах книжка вийшла дуже деталізованою, персоніфікованою. Виявляється, історія нічого не стирає і не забуває. Памятаються дії, вчинки людей, про які людина навіть могла не підозрювати, і це та людина, яка проживала тут сотні років тому.
І отак поступово народжувалась ця книжка.
Дуже великим внеском у цю книжку зроблені людиною, з якою я не була навіть знайомою, але мала великий вплив на мене. Йдеться про Оксентія Федоровича Мельника – першого директора краєзнавчого музею Радомишля і, власне, його творця. Люди, які жили і працювали в той час – Осадчий, Богуславський, Роговченко, Володимиренко, вони думали про наше місто, вони створювали музей, що став містком між минулим і майбутнім. І вони не просто створювали музей. Радомишляни повоєнного покоління добре знають і памятають, яким був тоді Радомишль, у людей в уяві жила певна модель міста, вони хотіли його бачити гарним. І вони робили його таким. Отак і я поставилась до впорядкування історичних матеріалів. Бо вони є тією основою, на якій ми будуємо сучасне місто, і яким воно може бути.
Радомишль – місто надзвичайно древнє, і воно, у мене є таке відчуття, має великі перспективи, воно ще буде тим містом, яким воно достойно бути.
На карті світу виникало дуже багато населених пунктів. Але зникали навіть великі міста, зникали міста-держави. Водночас були такі невеличкі поселення, які тихесенько собі жили і перетворювалися на великі й цікаві міста. Очевидно, енергетичний духовний заряд цього міста є дуже сильним, і на мене теж вплинув.

- А чим, на Ваш погляд, Ваша книжка насамперед може зацікавити читача? У чому полягає її, так би мовити, «родзинка»?

- Ви знаєте, такого задуму у мене не було – зацікавити людей. І взагалі книга не була розрахована на те, щоб я могла мати на ній будь-який зиск. Були зібрані певні матеріали, які збиралися багатьма людьми до мене і які збиралися мною, і хотілося їх упорядкувати – для того, щоб люди могли і далі відкривати ще якісь сторінки, і щоб ця книга могла примножуватися. Я вважаю, що це певна духовна скарбниця нашого міста, до якої кожен, хто бажає, може зробити свій внесок. Досліджувати на нашій землі ще є багато чого. І я думаю, якщо людина підходить до цього з корисливою метою, людині не відкривається, бо щось їй ніби закриває очі. Дай, Боже, щоб нам відкривалась оця наша земля якомога ширше і повніше, вона надзвичайно цікава. І от коли ми думаємо про це, то отоді ми трішки інакше й живемо. Треба берегти все те, що ми маємо, і про це думати. Не думати, що це – десь, віддалено, що ми інші… Нічого подібного. Це все поруч з нами.
Книжка стала для мене певним відкриттям, і я переконана, що людина, яка живе у цьому місті, все одно думає про нього. І яким чином вона думає про нього, таким місто буде і в подальшому.

- Ваша книжка висвітлює передусім історію Радомишля. Чи дотримувалися Ви в процесі роботи на нею, як кажуть, законів жанру?

- Під час створення книги я виходила із загальної хронології. Хоча я тривалий час працювала над нею, десь біля десяти років (якщо в загальному) збиралися матеріали, і ті розділи, які спочатку були абсолютно невеличкими, як, скажімо, прадавній – перший розділ, вони в ході роздумів і в міру накопичення матеріалу розросталися і ставали досить великими і вагомими. Можливо, книжка не настільки історична, хоча дати тут виписані й дотримані відповідно до історії міста, щоб можна було легко зорієнтуватися. Але в ній є бачення автора тих подій - ліричні виступи, роздуми, можливо, навіть певна філософія того, як мені це вбачалося. Очевидно, як сприймаєш життя, так сприймаєш і довколишній світ, так сприймаєш і саму історію.

- І через ліричні віршовані відступи, певно, теж?

- Так, до кожного розділу я написала вірш. Вірші виникали походу. Ось такий, наприклад, до четвертого розділу, у якому розповідається про початки і закладення Радомишля:

Наші давні предки мали добрий хист –
По собі залишили безліч гарних міст.
Кий поставив Київ, Малин - древній Мал,
Львів, як місто Лева Лев і збудував.

Як догнала Люта навісна стріла,
Що Олегом випущена в оленя була,
То загинув воїн. Ти й тепер стоїш
Над Дніпром великим древній град Лютіж.

Наче казка давня, із віків глибин
Загадково дивиться на ліси Дивин.
Був великий князь це чи простолюдин:
В Кичкирях Кочкар жив, в Чудині – Чудин.

Живуть міста, народжені в любові:
Сліпий Василько – в зрячім Василькові;
Наче гарний хлопець, ось вже шість століть
Радомишль усміхнений на горі стоїть.

Окрім батька-матері, що дали імя,
Місце, де живемо, – друге наше «Я» –
З кожним із нас ділиться іменем своїм.
Ми – радомишляни. І на тім стоїм.

- Тобто Ви розповіли про Радомишль так, як це місто Вам вбачається?

- Мови немає… Кожна книжка – це бачення людиною будь-якої речі. І якщо Ви спостерігали за цим у житті, то дайте будь-який предмет на уроці дітям, скажімо, дайте їм на малюванні намалювати яблуко, то у кожного буде абсолютно своє яблуко. Я б, звичайно, хотіла, щоб моє бачення розділили зі мною якомога більше людей. І мені через те буде дуже цікавою реакція читачів цієї книжки на сам текст. Я розумію, що, як завжди, на цьому білому світі, коли у нас справа стоїть «білий ангел», а зліва - «чорний ангел», і цих «50 на 50» - вони завжди існують, то так можуть розділитися і читачі моєї книжки. У комусь я знайду своїх прибічників та однодумців і матиму підтримку, а хтось взагалі не буде це сприймати. Але це – справа і вибір кожного.

- Нерідко автори присвячують свій твір якимось конкретним людям або ж подіям чи явищам. Ваша книга чомусь або комусь присвячена?

- Вона присвячена Свято-Миколаївському храму нашого міста. Ця присвята зявилась не з самого початку… Коли писалась книжка, виникла ще ось така річ, така думка, що врешті підтвердилась. Людина тримається на цьому світі, звичайно, завдяки матеріальному світові. Але ще людина тримається на світі завдяки духовним цінностям. Коли ми дивимось на ікону Святої Трійці – там Бог Отець, Бог Син і Святий Дух, але якщо перекласти на просту мову - то це Віра, Надія і Любов, яка живе в кожній людині. Це і є та духовна основа, завдяки якій люди живуть і люди творять. І цей храм, що стоїть у нас в центрі міста, - він дійсно тут головна діюча історична особа. Чи були тут татари, чи були тут поляки, чи були тут німці, він уособлював духовність людей, оцю Віру, Надію й Любов. І я думаю, що це теж було моєю якоюсь підтримкою під час створення цієї книжки.

- Мені здається, пані Людмило, ми вже достатньо заінтригували потенційних читачів цією своєрідною презентацією книжки. Тож як і де читач безпосередньо може познайомитися з нею?

- Книжка вийшла досить обмеженим тиражем і видана власним коштом. Можливо, вона надійде у продаж, але у невеликій кількості. Обовязково передам її в міську бібліотеку, щоб була вона доступною городянам. Говорити я про неї можу дуже довго, але ж можна її просто читати. Бо багато думок, які я висловила, вони у книжці є. Тож запрошую до читання…


Думаю, що погодяться з цим і читачі, на яких всякчас розрахований будь-який друкований твір й на увагу яких сподівається кожен автор. І Людмила Гладиш та її книжка «Радомишль: ключі від міста», звичайно, також.

Вів інтервю Володимир Молодико.



Немає коментарів:

Дописати коментар