Завдяки Юліану Семенову описана ним
у романі «Майор Вихор» діяльність радянської розвідгрупи «Голос», якій вдалося
запобігти зруйнуванню нацистами Кракова, стала загальновідомою і, можна
сказати, легендарною. Але одночасно з «Голосом» у ворожий тил на польську
територію було десантовано ще декілька угрупувань. Серед них була й
розвідувально-диверсійна група «Вісла». У її складі перебувало двоє наших
земляків, які перед тим набули належного бойового гарту у складі партизанського
з’єднання ім.Хрущова, що під орудою І.Хитриченка діяв у пору окупації в нашому
краї, – Костянтин Дельов і Едуард
Кубельський.
Костянтин Георгійович Дельов походив з родини
потомствених пожежних, проте обрав собі професію військового. У 1941-му році
він закінчив Київське військове училище зв’язку і 21 червня був направлений на
прикордонну Львівщину до Яворова, де мав прийняти командування взводом. Ледь
діставшись до місця, молодому лейтенантові випало потрапити під перші німецькі
бомбардування. Потому був тяжкий і принизливий відступ до Дніпра, де,
незважаючи на шалений опір ворогові, частини були оточені й розбиті. Костянтину
вдалося дивом урятуватися з того «котла» й потайки дістатися домівки. Тут він
через колишніх знайомих пристає до місцевого підпілля і влаштовується на
знайому йому з дитинства роботу пожежника. А в січні 1943-го, коли київських
вогнеборців окупаційна влада відправила заготовляти торф у Макарівський район,
Дельов з товаришами переходять до партизанів, про діяльність яких у цих краях
підпільники уже були начувані.
Костянтин Георгійович Дельов.
З Кодрянської торфорозробки прийшов у
партизанський загін й 18-річний Едик Кубельський.
Дельов у партизанському війську очолював кінну
розвідку, а Кубельський став кулеметником. Мужні патріоти брали участь у всіх
відомих його бойових діях – у диверсіях на залізничних і військових об’єктах, у
зруйнуванні мостів, у розгромах німецьких гарнізонів у Радомишлі й
Новошепеличах.
Під час визвольних боїв радянських військ
партизани з’єдналися з підрозділами Червоної Армії і спільно з ними наводили
переправи через Тетерів, Іршу, Прип’ять, стійко утримували завойовані позиції.
У тяжкому бою за артбатарею біля Прип’яті обох бійців було поранено.
Едуард дістався до рідних у Білу Криницю, а
Дельова, який отримав декілька важких поранень, свої навіть порахували
загиблим. Лише на четвертий день зраненого і ледь живого партизана випадково
підібрали й врятували місцеві селяни. Лікувався Костянтин Георгійович у
Київському шпиталі. Після одужання його визнали інвалідом, тож до війська він
уже повернутися не міг. Відтак звитяжця направили працювати у відділ постачання
однієї з будівельних контор, яка відновлювала поруйновані війною об’єкти.
Саме тут колишній партизан і привернув увагу
спецслужб, які готували диверсантів для закидання у німецький тил. Інвалідність
на заваді не була, а скоріше слугувала певним захисним чинником, адже
запідозрити у такій особі агента було важче. А от розвідувальний і диверсійний
партизанський досвід йшов лише на користь. Власне, саме Штаб партизанського
руху направляв у розпорядження НКГБ найдосвідченіших командирів та бійців
для диверсійних операцій за кордоном.
Костянтина Георгійовича призначили заступником
сформованої диверсійно-розвідувальної групи «Вісла». У якості підривника
включили до неї й добре знайомого йому Едуарда Кубельського, котрий був поляком
і знав польську мову. Едик, до речі, був наймолодшим у групі. Він і в госпіталі
не долікувався як слід, бо горів бажанням діяти у Польщі, на батьківщині своїх
предків. Згодом у своїх донесеннях бійці групи називали його надзвичайно
відчайдушним хлопчиною, що пустив під укіс 10 ворожих ешелонів.
Дельов дістав псевдо «Георгій», а Кубельський –
«Вацлав».
Підготовка групи тривала декілька місяців, і 28
серпня керівник підготовки, капітан держбезпеки Кочешков рапортував про її готовність
до роботи в тилу. У рапорті підкреслювалось, що вивчалися зокрема методи
боротьби диверсійної групи, подолання нею охорони найбільш важливих об'єктів,
залізниць тощо, використання «сюрпризів» і несподіванок у диверсійній роботі,
проведення маршових рейдів у ворожому тилу, виявлення агентури ворога і
боротьби з нею, агітаційної роботи серед населення для виявлення співчуваючих
радянській владі, поведінка при можливому затриманні і на слідстві, приватного
життя в тилу і т.ін.
21 вересня групу в складі восьми диверсантів було
десантовано з літака на парашутах за 56 кілометрів на
південний захід від Кракова.
На відміну від групи «Голос» Є.Березняка-«Вихора», яку помилково висадили не в
обумовленому місці, і це зрештою ледь не призвело до її провалу, з «Віслою»
непорозумінь не сталося, і вона приступила до виконання завдання. Слід
зазначити, що з «Голосом» нею згодом було налагоджено зв’язок та взаємодію, і
«вісловці» часом свідомо диверсіями
відволікали увагу ворога на себе. Саме диверсії на залізницях, автошляхах, на
військових і промислових об'єктах, знищення живої сили й бойової техніки
ворога, а також збирання розвідувальних відомостей було їхнім головним
завданням. І з ним «Вісла» успішно
впоралась.
На початку жовтня група зняла і роззброїла охорону
хімічного заводу, що мав військове значення. З території підприємства бійці
вивели робітників, заклали вибухівку у найвразливіші його місця, підпалили
дерев’яні будівлі. Завод був повністю виведений з ладу.
Групою було підірвано п’ять залізничних мостів,
пущено під укіс 17 ворожих ешелонів з військовою технікою і живою силою ворога,
які направлялися на фронт, знищено 1200 німецьких солдатів і офіцерів, 3 танки,
35 автомашин, 40 одиниць військового знаряддя.
Діяли бійці злагоджено і чітко. Скажімо,
залізничний міст на перегоні Оселець - Макув підірвали в той момент, коли по
ньому проходив військовий ешелон з 50 вагонів, а потім ще й закидали термітними
кеглями, від яких загорілися вагони і почали вибухати боєприпаси. Рух потягів
на ділянці зупинився на 2 доби.
Учасники групи «Вісла» налагодили контакти з
польськими партизанами Армії Людової, з окремими загонами польського руху
опору. Спільно з ними було розгромлено гарнізон в містечку Зубжиця, де було
захоплено зброю і документи, знешкоджено ще один чималий гарнізон у
Краківському воєводстві.
Досить швидко невеличка попервах група зросла до
півсотні бійців, поповнившись радянськими солдатами й офіцерами, що втекли з
полону, а також місцевими жителями.
Едуард Кубельський наразі сформував з них власну
групу, з якою підірвав з десяток військових ешелонів.
З0 січня 1945 року в район дії групи «Вісла» увійшли
радянські війська. Відтак поранених доправили на лікування, декого зарахували
до діючої армії, а кістяк групи повернувся до Києва, де 28 лютого доповів про
свою бойову діяльність.
Керівництво НКГБ оцінило її дуже високо. За бойові
заслуги особовий склад диверсійно-розвідувальної групи «Вісла» був нагороджений
орденами і медалями СРСР.
К.Г.Дельова нагородили орденом Червоної Зірки,
Е.Л.Кубельського - орденом Вітчизняної війни 2 ступеня. Щоправда, в Указі про
їх нагородження відзначалась партизанська діяльність звитяжців.
Власне, саме про свою участь у партизанських
загонах розповідали згодом ветерани й на своїх численних зустрічах з молоддю,
земляками. А от про їх диверсійну діяльність у ворожому тилу стало відомо лише
в кінці 1990-х, коли СБУ розсекретила ці матеріали.
Едуард Леонтійович Кубельський на ту пору вже
скінчив свій земний шлях. По війні він осів у Білій Криниці, де до пенсії
працював на місцевому склозаводі. Тут і пішов з життя у 1988 році.
З Білою Криницею був пов’язаний життєвими узами й Костянтин Дельов, який жив у
рідному Києві, працював у структурах МВС та Міноборони, брав активну участь у
військово-патріотичних заходах. До останніх своїх днів (Костянтин Георгійович
відійшов у вічність влітку 2012-го) звитяжець активно співпрацював з ветеранськими
організаціями Києва, Радомишля.
Костянтин Дельов (справа) на зустрічі з бойовими побратимами.
Газета «Зоря Полісся», 20 вересня 2013 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар