пʼятниця, 20 вересня 2013 р.

Від Тетерева – до «Вісли»


Завдяки Юліану Семенову описана ним у романі «Майор Вихор» діяльність радянської розвідгрупи «Голос», якій вдалося запобігти зруйнуванню нацистами Кракова, стала загальновідомою і, можна сказати, легендарною. Але одночасно з «Голосом» у ворожий тил на польську територію було десантовано ще декілька угрупувань. Серед них була й розвідувально-диверсійна група «Вісла». У її складі перебувало двоє наших земляків, які перед тим набули належного бойового гарту у складі партизанського з’єднання ім.Хрущова, що під орудою І.Хитриченка діяв у пору окупації в нашому краї, – Костянтин Дельов і Едуард Кубельський.

Костянтин Георгійович Дельов походив з родини потомствених пожежних, проте обрав собі професію військового. У 1941-му році він закінчив Київське військове училище зв’язку і 21 червня був направлений на прикордонну Львівщину до Яворова, де мав прийняти командування взводом. Ледь діставшись до місця, молодому лейтенантові випало потрапити під перші німецькі бомбардування. Потому був тяжкий і принизливий відступ до Дніпра, де, незважаючи на шалений опір ворогові, частини були оточені й розбиті. Костянтину вдалося дивом урятуватися з того «котла» й потайки дістатися домівки. Тут він через колишніх знайомих пристає до місцевого підпілля і влаштовується на знайому йому з дитинства роботу пожежника. А в січні 1943-го, коли київських вогнеборців окупаційна влада відправила заготовляти торф у Макарівський район, Дельов з товаришами переходять до партизанів, про діяльність яких у цих краях підпільники уже були начувані.


Костянтин Георгійович Дельов.

З Кодрянської торфорозробки прийшов у партизанський загін й 18-річний Едик Кубельський.
Дельов у партизанському війську очолював кінну розвідку, а Кубельський став кулеметником. Мужні патріоти брали участь у всіх відомих його бойових діях – у диверсіях на залізничних і військових об’єктах, у зруйнуванні мостів, у розгромах німецьких гарнізонів у Радомишлі й Новошепеличах.
Під час визвольних боїв радянських військ партизани з’єдналися з підрозділами Червоної Армії і спільно з ними наводили переправи через Тетерів, Іршу, Прип’ять, стійко утримували завойовані позиції. У тяжкому бою за артбатарею біля Прип’яті обох бійців було поранено.
Едуард дістався до рідних у Білу Криницю, а Дельова, який отримав декілька важких поранень, свої навіть порахували загиблим. Лише на четвертий день зраненого і ледь живого партизана випадково підібрали й врятували місцеві селяни. Лікувався Костянтин Георгійович у Київському шпиталі. Після одужання його визнали інвалідом, тож до війська він уже повернутися не міг. Відтак звитяжця направили працювати у відділ постачання однієї з будівельних контор, яка відновлювала поруйновані війною об’єкти.
Саме тут колишній партизан і привернув увагу спецслужб, які готували диверсантів для закидання у німецький тил. Інвалідність на заваді не була, а скоріше слугувала певним захисним чинником, адже запідозрити у такій особі агента було важче. А от розвідувальний і диверсійний партизанський досвід йшов лише на користь. Власне, саме Штаб партизанського руху направляв у розпорядження НКГБ найдосвідченіших командирів та бійців для  диверсійних операцій за кордоном.
Костянтина Георгійовича призначили заступником сформованої диверсійно-розвідувальної групи «Вісла». У якості підривника включили до неї й добре знайомого йому Едуарда Кубельського, котрий був поляком і знав польську мову. Едик, до речі, був наймолодшим у групі. Він і в госпіталі не долікувався як слід, бо горів бажанням діяти у Польщі, на батьківщині своїх предків. Згодом у своїх донесеннях бійці групи називали його надзвичайно відчайдушним хлопчиною, що пустив під укіс 10 ворожих ешелонів.
Дельов дістав псевдо «Георгій», а Кубельський – «Вацлав».
Підготовка групи тривала декілька місяців, і 28 серпня керівник підготовки, капітан держбезпеки Кочешков рапортував про її готовність до роботи в тилу. У рапорті підкреслювалось, що вивчалися зокрема методи боротьби диверсійної групи, подолання нею охорони найбільш важливих об'єктів, залізниць тощо, використання «сюрпризів» і несподіванок у диверсійній роботі, проведення маршових рейдів у ворожому тилу, виявлення агентури ворога і боротьби з нею, агітаційної роботи серед населення для виявлення співчуваючих радянській владі, поведінка при можливому затриманні і на слідстві, приватного життя в тилу і т.ін.
21 вересня групу в складі восьми диверсантів було десантовано з літака на парашутах за 56 кілометрів на південний захід від Кракова.
На відміну від групи «Голос» Є.Березняка-«Вихора», яку помилково висадили не в обумовленому місці, і це зрештою ледь не призвело до її провалу, з «Віслою» непорозумінь не сталося, і вона приступила до виконання завдання. Слід зазначити, що з «Голосом» нею згодом було налагоджено зв’язок та взаємодію, і «вісловці»  часом свідомо диверсіями відволікали увагу ворога на себе. Саме диверсії на залізницях, автошляхах, на військових і промислових об'єктах, знищення живої сили й бойової техніки ворога, а також збирання розвідувальних відомостей було їхнім головним завданням. І з ним  «Вісла» успішно впоралась.
На початку жовтня група зняла і роззброїла охорону хімічного заводу, що мав військове значення. З території підприємства бійці вивели робітників, заклали вибухівку у найвразливіші його місця, підпалили дерев’яні будівлі. Завод був повністю виведений з ладу.
Групою було підірвано п’ять залізничних мостів, пущено під укіс 17 ворожих ешелонів з військовою технікою і живою силою ворога, які направлялися на фронт, знищено 1200 німецьких солдатів і офіцерів, 3 танки, 35 автомашин, 40 одиниць військового знаряддя.
Діяли бійці злагоджено і чітко. Скажімо, залізничний міст на перегоні Оселець - Макув підірвали в той момент, коли по ньому проходив військовий ешелон з 50 вагонів, а потім ще й закидали термітними кеглями, від яких загорілися вагони і почали вибухати боєприпаси. Рух потягів на ділянці зупинився на 2 доби.
Учасники групи «Вісла» налагодили контакти з польськими партизанами Армії Людової, з окремими загонами польського руху опору. Спільно з ними було розгромлено гарнізон в містечку Зубжиця, де було захоплено зброю і документи, знешкоджено ще один чималий гарнізон у Краківському воєводстві.
Досить швидко невеличка попервах група зросла до півсотні бійців, поповнившись радянськими солдатами й офіцерами, що втекли з полону, а також місцевими жителями.
Едуард Кубельський наразі сформував з них власну групу, з якою підірвав з десяток військових ешелонів.
З0 січня 1945 року в район дії групи «Вісла» увійшли радянські війська. Відтак поранених доправили на лікування, декого зарахували до діючої армії, а кістяк групи повернувся до Києва, де 28 лютого доповів про свою бойову діяльність.
Керівництво НКГБ оцінило її дуже високо. За бойові заслуги особовий склад диверсійно-розвідувальної групи «Вісла» був нагороджений орденами і медалями СРСР.
К.Г.Дельова нагородили орденом Червоної Зірки, Е.Л.Кубельського - орденом Вітчизняної війни 2 ступеня. Щоправда, в Указі про їх нагородження відзначалась партизанська діяльність звитяжців.
Власне, саме про свою участь у партизанських загонах розповідали згодом ветерани й на своїх численних зустрічах з молоддю, земляками. А от про їх диверсійну діяльність у ворожому тилу стало відомо лише в кінці 1990-х, коли СБУ розсекретила ці матеріали.
Едуард Леонтійович Кубельський на ту пору вже скінчив свій земний шлях. По війні він осів у Білій Криниці, де до пенсії працював на місцевому склозаводі. Тут і пішов з життя у 1988 році.
З Білою Криницею був повязаний життєвими узами й Костянтин Дельов, який жив у рідному Києві, працював у структурах МВС та Міноборони, брав активну участь у військово-патріотичних заходах. До останніх своїх днів (Костянтин Георгійович відійшов у вічність влітку 2012-го) звитяжець активно співпрацював з ветеранськими організаціями Києва, Радомишля.


Костянтин Дельов (справа) на зустрічі з бойовими побратимами.

Газета «Зоря Полісся», 20 вересня 2013 р.



Немає коментарів:

Дописати коментар