Упродовж
століть і десятиліть в освітніх закладах нашого краю працювало не одне
покоління педагогів, утворилися навіть цілі учительські династії. Ця розповідь
про одну з них – добре знану на Радомишльщині родину педагогів
Пивоварів-Шльоміних.
Почав її Тимофій Гаврилович
Пивовар, що народився 1882 року в Чайківці у селянській родині. Після
закінчення вчительської семінарії він працював учителем двокласного училища в
містечку Іванкові Радомисльського повіту. Там і зустрів свою суджену Марію,
яка, до речі, теж мала вчительську освіту. Затим Тимофій Гаврилович завідував
таким же училищем в с.Мелені (нині Малинський район), учителював у
Грайвороні Курської губернії. Потому
навчався у Віленському військовому училищі, Курському вчительському інституті.
З початком Першої світової війни був призваний до війська і служив прапорщиком
у Саратові.
1 листопада 1917 року підпоручика
Тимофія Пивовара обирають командиром 90-го піхотного запасного полку (тоді
після Лютневої революції на хвилі демократичних перетворень запровадили
подекуди виборчу систему і в армії). Проте довго командувати полком йому не
довелося. Після наказу Леніна про демобілізацію учителів, оскільки педагогічних
кадрів на місцях катастрофічно бракувало, Тимофій Гаврилович повернувся до
рідних країв. З 1918 року він почав працювати вчителем вищого початкового
училища в Радомислі (таку назву мав у ту пору нинішній ліцей №1). Родина
мешкала на вулиці Малій Житомирській біля р.Черчі.
Згодом перебралися до Чайківки, де
Тимофій Пивовар учителював, а перед війною з нацистською Німеччиною працював
директором тамтешньої сільської школи. Тимофій Гаврилович надзвичайно захоплювався
садівництвом. Доклав він рук до створення колгоспних садків у селі. А на
власному обійсті вирощував рідкісні сорти черешень, вишень, абрикосів, груш,
яблук, винограду, ягід і квітів. Після смерті вчителя у 1970 р. вони довгий час
слугували своєрідним природним пам’ятником садівникові-аматору.
Тимофій Пивовар мав трьох синів –
Бориса, Юрія і Володимира. Володимир став, як кажуть, «технарем», вважався
грамотним і перспективним фахівцем, але у розквіті літ помер у блокадному
Ленінграді. Перші ж двоє пішли батьковою стежиною, обравши професію педагога.
Юрій осів у Кіровограді, де по війні працював директором технікуму, заступником
декана тамтешнього політехнічного інституту.
Борис Тимофійович народився 1906
року в Іванкові, навчався у Грайворонській гімназії, затим – у Радомисльській
чоловічій. У 1926 році закінчив Коростишівське педучилище і тривалий час
учителював у школах Потіївського району, проживаючи у батьків у Чайківці. Тут
знайшов й свою пару – чайківчанку Анастасію Кондратюк. У подружжя народилося
троє дітей – Валентина, Леонід і Ніна.
У 1932 році Б.Пивовар закінчив
Волинський інститут народної освіти ім.І.Франка, а у 1939-му – Київський Державний
педагогічний інститут ім.Горького. З 1935-го року працював завучем і викладачем
Потіївської середньої школи, а навесні 1941-го його перевели до Радомишльської
СШ №1. Сім’ї надали помешкання в будинку по вул.Горького, 5.
З початком Великої Вітчизняної
війни евакуюватися Пивовари не встигли, відтак залишилися в окупованому
Радомишлі. Льоня повсякчас перебував у діда в Чайківці. Саме там і прилучився
він до Потіївського підпілля, був викритий і страчений окупантами в грудні
1942-го.
Після визволення району вже 3
січня 1944-го Бориса Тимофійовича призначили директором Радомишльської СШ №1
ім.Т.Шевченка. Головним його завданням було відновити навчальний заклад, у
якому під час війни містився німецький
військовий шпиталь. Зробити це в умовах повоєнної розрухи було вкрай складно.
Але скорим часом школа запрацювала.
Одначе з посади директора
середньої школи Бориса Пивовара «посунули», оскільки був він безпартійним та ще
й перебував під час війни на окупованій території. Тож у лютому 1947-го його
призначили директором закладу нижчого рангу - міської восьмирічної школи №7. З
1950 року він працював учителем у школі №2, а на заслужений відпочинок вийшов у
1966 році з посади заступника директора з навчальної частини Радомишльської
середньої заочної школи. Проте до нього, як до фахового математика і фізика,
продовжували звертатися за консультаціями школярі, студенти-заочники, навіть
молоді вчителі.
Борис Тимофійович цікавився
історією, краєзнавством. Він був серед ініціаторів створення в Радомишлі
історико-краєзнавчого музею, тривалий час входив до його громадської ради.
Разом з Миколою Івановичем Осадчим брав активну участь у створенні Музею народної
освіти (був колись такий у місті), куди передав чимало особистих цікавих
матеріалів (документи, світлини, книги тощо).
А ще - досліджував власний
родовід, складаючи змістовний і цікавий сімейний архів, мав досить пристойну
колекцію поштових марок, був пристрасним фотографом-любителем.
Пішов з життя педагог, дослідник,
ентузіаст у 1988 році.
Донька Валентина працювала
економістом на заводі капронових виробів, а трудовий шлях Ніни, випускниці
школи №1 1952 року, теж пройшов педагогічною нивою. Більше тридцяти років, аж
до виходу на пенсію, завідувала вона міським дитячим садком №1, що повсякчас
працював у тісній співдружності саме з її рідною школою.
Нині родинний архів Пивоварів
вивчає і водночас продовжує Борис Анатолійович Шльомін - син Ніни Борисівни.
Саме він підготував біографічні й фотоматеріали для цієї публікації. Продовжує
Борис Анатолійович й учительську династію роду, викладаючи фізичне виховання.
Свого часу він очолював Радомишльську ДЮСШ, був головою райради ДСТ «Колос»,
вчителював у міській школі №3, нині – вчитель фізкультури у малорацькій школі. Від
діда успадкував Борис пристрасть до краєзнавства, ретельно досліджуючи зокрема
історію спортивно-фізкультурного руху на Радомишльщині.
Дружина його брата Віктора Віра, випускниця
школи №1 1976 р. (у дівоцтві Бовтюк), теж обрала учительську професію. Вона
працює вчителем української мови і літератури в одній зі столичних шкіл.
Тож педагогічні традиції
Пивоварів-Шльоміних продовжуються.
Газета «Зоря Полісся», 13 вересня 2013 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар