пʼятниця, 13 вересня 2013 р.

Вчительська династія Пивоварів-Шльоміних


  Упродовж століть і десятиліть в освітніх закладах нашого краю працювало не одне покоління педагогів, утворилися навіть цілі учительські династії. Ця розповідь про одну з них – добре знану на Радомишльщині родину педагогів Пивоварів-Шльоміних.

  Почав її Тимофій Гаврилович Пивовар, що народився 1882 року в Чайківці у селянській родині. Після закінчення вчительської семінарії він працював учителем двокласного училища в містечку Іванкові Радомисльського повіту. Там і зустрів свою суджену Марію, яка, до речі, теж мала вчительську освіту. Затим Тимофій Гаврилович завідував таким же училищем в с.Мелені (нині Малинський район), учителював у Грайвороні  Курської губернії. Потому навчався у Віленському військовому училищі, Курському вчительському інституті. З початком Першої світової війни був призваний до війська і служив прапорщиком у Саратові.
  1 листопада 1917 року підпоручика Тимофія Пивовара обирають командиром 90-го піхотного запасного полку (тоді після Лютневої революції на хвилі демократичних перетворень запровадили подекуди виборчу систему і в армії). Проте довго командувати полком йому не довелося. Після наказу Леніна про демобілізацію учителів, оскільки педагогічних кадрів на місцях катастрофічно бракувало, Тимофій Гаврилович повернувся до рідних країв. З 1918 року він почав працювати вчителем вищого початкового училища в Радомислі (таку назву мав у ту пору нинішній ліцей №1). Родина мешкала на вулиці Малій Житомирській біля р.Черчі.


  Згодом перебралися до Чайківки, де Тимофій Пивовар учителював, а перед війною з нацистською Німеччиною працював директором тамтешньої сільської школи. Тимофій Гаврилович надзвичайно захоплювався садівництвом. Доклав він рук до створення колгоспних садків у селі. А на власному обійсті вирощував рідкісні сорти черешень, вишень, абрикосів, груш, яблук, винограду, ягід і квітів. Після смерті вчителя у 1970 р. вони довгий час слугували своєрідним природним пам’ятником садівникові-аматору.
  Тимофій Пивовар мав трьох синів – Бориса, Юрія і Володимира. Володимир став, як кажуть, «технарем», вважався грамотним і перспективним фахівцем, але у розквіті літ помер у блокадному Ленінграді. Перші ж двоє пішли батьковою стежиною, обравши професію педагога. Юрій осів у Кіровограді, де по війні працював директором технікуму, заступником декана тамтешнього політехнічного інституту.
  

  Борис Тимофійович народився 1906 року в Іванкові, навчався у Грайворонській гімназії, затим – у Радомисльській чоловічій. У 1926 році закінчив Коростишівське педучилище і тривалий час учителював у школах Потіївського району, проживаючи у батьків у Чайківці. Тут знайшов й свою пару – чайківчанку Анастасію Кондратюк. У подружжя народилося троє дітей – Валентина, Леонід і Ніна.
  У 1932 році Б.Пивовар закінчив Волинський інститут народної освіти ім.І.Франка, а у 1939-му – Київський Державний педагогічний інститут ім.Горького. З 1935-го року працював завучем і викладачем Потіївської середньої школи, а навесні 1941-го його перевели до Радомишльської СШ №1. Сім’ї надали помешкання в будинку по вул.Горького, 5.
  З початком Великої Вітчизняної війни евакуюватися Пивовари не встигли, відтак залишилися в окупованому Радомишлі. Льоня повсякчас перебував у діда в Чайківці. Саме там і прилучився він до Потіївського підпілля, був викритий і страчений окупантами в грудні 1942-го.
  

  Після визволення району вже 3 січня 1944-го Бориса Тимофійовича призначили директором Радомишльської СШ №1 ім.Т.Шевченка. Головним його завданням було відновити навчальний заклад, у якому під час війни містився  німецький військовий шпиталь. Зробити це в умовах повоєнної розрухи було вкрай складно. Але скорим часом школа запрацювала.
  Одначе з посади директора середньої школи Бориса Пивовара «посунули», оскільки був він безпартійним та ще й перебував під час війни на окупованій території. Тож у лютому 1947-го його призначили директором закладу нижчого рангу - міської восьмирічної школи №7. З 1950 року він працював учителем у школі №2, а на заслужений відпочинок вийшов у 1966 році з посади заступника директора з навчальної частини Радомишльської середньої заочної школи. Проте до нього, як до фахового математика і фізика, продовжували звертатися за консультаціями школярі, студенти-заочники, навіть молоді вчителі.
  Борис Тимофійович цікавився історією, краєзнавством. Він був серед ініціаторів створення в Радомишлі історико-краєзнавчого музею, тривалий час входив до його громадської ради. Разом з Миколою Івановичем Осадчим брав активну участь у створенні Музею народної освіти (був колись такий у місті), куди передав чимало особистих цікавих матеріалів (документи, світлини, книги тощо).
  А ще - досліджував власний родовід, складаючи змістовний і цікавий сімейний архів, мав досить пристойну колекцію поштових марок, був пристрасним фотографом-любителем.


  Пішов з життя педагог, дослідник, ентузіаст у 1988 році.
  Донька Валентина працювала економістом на заводі капронових виробів, а трудовий шлях Ніни, випускниці школи №1 1952 року, теж пройшов педагогічною нивою. Більше тридцяти років, аж до виходу на пенсію, завідувала вона міським дитячим садком №1, що повсякчас працював у тісній співдружності саме з її рідною школою.


  Нині родинний архів Пивоварів вивчає і водночас продовжує Борис Анатолійович Шльомін - син Ніни Борисівни. Саме він підготував біографічні й фотоматеріали для цієї публікації. Продовжує Борис Анатолійович й учительську династію роду, викладаючи фізичне виховання. Свого часу він очолював Радомишльську ДЮСШ, був головою райради ДСТ «Колос», вчителював у міській школі №3, нині – вчитель фізкультури у малорацькій школі. Від діда успадкував Борис пристрасть до краєзнавства, ретельно досліджуючи зокрема історію спортивно-фізкультурного руху на Радомишльщині.


  Дружина його брата Віктора Віра, випускниця школи №1 1976 р. (у дівоцтві Бовтюк), теж обрала учительську професію. Вона працює вчителем української мови і літератури в одній зі столичних шкіл.
  Тож педагогічні традиції Пивоварів-Шльоміних продовжуються.

Газета «Зоря Полісся», 13 вересня 2013 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар