пʼятниця, 26 вересня 2014 р.

Радомишльський біль роду Доманицьких


Місце цієї книжки — поруч з “КОБЗАРЕМ”

Нещодавно у книжковій серії «Видатні українці», яку започаткував історичний клуб «Холодний яр», вийшла «Історія України-Русі» Миколи Аркаса. Видавці відтворили репринтне друге видання цього твору, що побачило світ у Кракові в 1912 році.
Уперше книга М.Аркаса була видрукувана за чотири роки перед тим у Петербурзі, проте той варіант був ретельно процензурованим, тому аж ніяк не відтворював авторські задуми і погляди. Відтак українські патріоти потурбувалися про публікацію оригінальної версії, яку й вдалося втілити. Одначе у 1914-му майже увесь наклад книги, що розкривала справжню сутність імперської політики Московії та великодержавної Росії стосовно українського народу, було знищено. Російська й наступна Радянська влади зробили все, щоб про твір забули. Хоча у 1990 році перше видання Аркасової «Історії України-Русі» навіть перевидали. Але – з іще більшими купюрами.
І лише ось до широких верств українських читачів нарешті прийшла авторська версія книги, яка за визначеннями істориків та літературознавців стала другою після «Кобзаря» українською книгою, що надзвичайно пробуджує національну самосвідомість українців. А тому - має посісти гідне місце у їх домашніх книгозбірнях поряд із Шевченковим томом.


Хоча автором «Історії України-Русі» є відданий український патріот, митець і просвітитель Микола Аркас, дослідники відводять не меншу роль у появі цього унікального твору відомому письменнику, ученому і громадському діячеві Василю Доманицькому. Саме Доманицький, якого подекуди не без підстав називають співавтором книжки, додавав до неї матеріали, ілюстрації, упорядковував, літературно опрацьовував, редагував, готував її до друку, робив коректуру. Це стосується і першого, і другого видання. Проте вихід останнього значно ускладнився: у 1909 році пішов з життя М.Аркас, а через рік потому в 33-річному віці відійшов у вічність В.Доманицький, що тривалий час хворів на сухоти. Але книга усе ж вийшла, і вийшла такою, якою вони її замислювали.

ЖИТТЯ, ЯК СПАЛАХ

Василь Миколайович Доманицький, попри короткий життєвий шлях, залишив помітний слід в українській історії та культурі. Навчаючись у Київському університеті св. Володимира, він пройшов школу славнозвісного В.Антоновича, брав участь у його наукових експедиціях. Вчений-дослідник залишив по собі багату археологічну, історичну, етнографічну спадщину. Його стараннями було видруковано найповніше і найкраще видання «Кобзаря», яким Доманицький по суті започаткував систематичні шевченкознавчі дослідження, що згодом оформилися в окремий науковий напрямок.


Василь Доманицький.

Примітно, що етнографічні й краєзнавчі пошуки ученого неодноразово пов’язані були з Радомишльщиною. Підтвердження цьому містяться у працях В.Доманицького про кобзарів і лірників Київщини, описах місцевих народних звичаїв і обрядів.
Василя Доманицького вважають піонером кооперативного руху на українських теренах, він пропагував і створював народні просвітницькі гуртки, спілки. Одначе така його громадська діяльність зазнала переслідувань з боку влади. Відтак популярного в народі діяча спровадили у заслання, значною мірою вкоротивши йому віку.

РАДОМИШЛЬ У ЖИТТЄВИХ ДОЛЯХ ДОМАНИЦЬКИХ

Походив учений з давнього шляхетського роду. Одна з його гілок, що належала до священства, оселилась у ХVІІІ столітті на Київщині. Її представник, колезький секретар Петро Григорович Доманицький у середині ХІХ століття працював чиновником у повітовому місті Радомислі – столоначальником, засідателем земського суду.
Родовим гніздом Доманицьких було село Колодисте сусіднього з Радомишльщиною Звенигородського повіту. Тут у сім’ї місцевого потомственого священика Миколи Михайловича Доманицького 1877 року й народився майбутній геній. Втім помітний слід залишили по собі й брати Василя – Михайло, Віктор, Платон.
Платон Миколайович, приміром, продовжив братову справу щодо розвитку споживчої кооперації. У Києві він опікувався Спілкою закладів дрібного кредиту для кооператорів. Кооперативне товариство з’явилося тоді і в Радомислі. На міській базарній площі ним було побудовано власний магазин, що завоював прихильність покупців якісними товарами, сталими цінами, високою культурою обслуговування.
Платона так вочевидь нарекли на честь дядька – батькового брата Платона Михайловича Доманицького, котрий ніс священицьку службу в с.Долина Київського повіту. Його донька Анна, двоюрідна сестра Василя Миколайовича, працювала викладачем жіночої гімназії у Радомислі, що відкрилась 1913 року. Вона викладала арифметику, вела також уроки гімнастики, навчала учнів підготовчого класу.
На жаль, перебування Анни Платонівни тут затьмарилося трагічними подіями. Влітку 1917 року на канікули в гості до неї приїхав брат Микола, що навчався у 4 класі Києво-Подільського духовного училища. Одного дня хлопець з товаришем на Папірнянському ставу ловили раків. Відпочивав там ще якийсь гурт хлопчаків. В одного з них, місцевого гімназиста, була з собою мисливська рушниця. З неї з необережності пролунав фатальний постріл, і заряд дробу втрапив у шию Колі Доманицькому, вразивши м’язи і судини. Потерпілого доставили до земської лікарні, де місцевий лікар визначив поранення хлопчини смертельними. Не допоміг і фахівець-хірург, якого викликали з Києва. Три тижні медики боролись за життя пораненого, увесь час перебували біля нього мама і сестра. Але врятувати Миколу Доманицького не вдалося.


Папірнянський став.

«Безглуздий і жорстокий випадок звів у могилу, може, одного з кращих синів України,» - з сумом розповідала про цю трагедію «Радомисльська газета».
Адже подвижництво славних представників роду Доманицьких справді стало вагомою віхою українського літопису.

Газета «Зоря Полісся», 26 вересня 2014 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар