субота, 19 грудня 2015 р.

Пам’яті будівничого та першопастиря


Біля бічної південної стіни радомишльського Свято-Миколаївського собору збереглось давнє поховання. У ньому упокоєно першого настоятеля храму, одного з найвизначніших священнослужителів Радомишльщини ХІХ століття Антонія Гороновського.

Народився він 10 липня 1815 року на Київщині і походив зі знаного пастирського роду, представники якого несли службу Божу у багатьох парафіях. У 1837 році юнак успішно завершив курс Київської духовної семінарії зі званням першого студента, тож без відбору зараховувався до Академії. Проте за сімейними обставинами Антон відмовився від подальшого навчання і переїхав до Радомисля. У тамтешній Свято-Троїцькій церкві служив дияконом його брат Євграф (потому, висвячений священиком, він правив у Межиріцькій церкві). Одружившись з Анною Федоровою, 29 серпня 1837 р. отець Антоній був рукопокладений у священицький сан і направлений до Чайківської парафії.
У церкві в ім’я Святої Трійці с.Чайківка Гороновський ніс смиренну службу 13 літ. Його стараннями у 1845 році в селі було споруджено новий храм. А ще у священицькій родині там народилося двійко діток – Микола і Павло.
У 1850 році о.Антонія перевели до Радомисльської соборної Свято-Троїцької церкви, а вже наступного року він був висвячений протоієреєм і став настоятелем собору. Дерев’яний храм, що не мав належних підмурів, на ту пору перебував у ветхому стані. Пропонувалося навіть його розібрати і збудувати новий в іншому місці. Проте спочатку церкву перебудували й поставили на кам’яний фундамент, а у 1856-му було належно відремонтовано дзвіницю.
Одначе зростання кількості населення в повітовому місті, а відповідно – й парафіян, дедалі більше спричиняло нагальну потребу будівництва нового собору. І наполегливістю та стараннями Антонія Гороновського у 1883 році після багаторічних поневірянь у Радомислі постав храм в ім’я святителя Миколая.
  

Миколаївський собор і Троїцька церква у повітовому Радомислі.

Слід зазначити, що значний і вагомий внесок у зведення нової церкви зробив тодішній повітовий маршалок і водночас церковний староста Василь Синельников. Та він, на жаль, пішов з життя у 1879 році, відтак завершувалося будівництво без нього. За заповітом поховали небіжчика поруч з іще недобудованим храмом, спорудженню якого він сумлінно сприяв. Його могила тут також збереглась донині.
Закономірно, що саме Антоній Гороновський обіймав посаду благочинного Першого округу, що після реорганізації 1883 року об’єднував двадцять три церкви навколо Радомисля. Втім настоятель Радомисльського Свято-Миколаївського собору, що був також першоприсутнім повітового духовного правління, мав належний авторитет серед духівництва не лише повіту, а й усієї Київської єпархії.
У тому ж 1883 році він був серед тих, хто виголосив привітальні промови Високопреосвященнійшому Платону, митрополиту Київському і Галицькому на святкуванні ювілею з нагоди 40-річчя архіпастирства предстоятеля. Притому А.Гороновський вітав Владику першим з-поміж повітового духовенства Київщини.
А вже через рік Антоній Гороновський приймав Архіпастиря у Радомислі. Власне, тут митрополита чекали ще роком раніше для освячення собору в ім’я Святого Миколая. Але через участь у засіданні Святійшого Синоду  Високопреосвященнійший свої відвідини парафій Радомишльщини відклав.
На базарній площі Платона зустрічало ледь не все місто. Біля храму йому піднесли хліб-сіль міський голова Н.Гарбаров, А.Гороновський та місцевий рабин. Високоповажний гість благословив містян, помолився у соборі і відправив Божественну літургію. Він крім того відвідав Свято-Троїцьку та цвинтарну церкви, каплицю в тюремному замку, оглянув й самі місця ув’язнення, звернувшись з повчаннями до в’язнів. З гостинами і благословенням завітав Владика також до садиби о.Антонія, висловивши йому свою приязнь та підтримку. Ця подія стала вагомою віхою у духовному зростанні священика.
Чимало зусиль доклав протоієрей Антоній Гороновський для розвитку освітньої справи. 56 років він був законовчителем (викладачем Закону Божого) спочатку у Радомисльському дворянському училищі, а після реорганізації закладу – у міському двокласному, очолюючи ще й повітове відділення єпархіальної училищної ради.
А.Гороновський обирався гласним міської думи, на громадських засадах входив до складу повітового комітету громадського здоров’я, відділення Товариства піклувального про тюрми.
Його духовне подвижництво обдаровувалося єпархіальною радою священицьким набедреником, палицею, камилавкою, золотим наперсним хрестом. За багаторічну сумлінну пастирську службу він був нагороджений орденами св.Анни 2 ст. і св.Володимира 4 ст.
Пішов з життя просвітник і духівник 16 (28) лютого 1893 року.
У некролозі, надрукованому в «Київських єпархіальних відомостях», з сумом сповіщалося, що священнослужитель Антоній Гороновський відзначався даром проповідництва і відмінним виконанням своїх пастирських та законовчительських обов’язків, користувався повагою й любов’ю як своїх парафіян, так і окружного духовенства. До речі, деякі його проповіді були опубліковані й увійшли до епістолярної духовної спадщини.
Він залишив по собі на Радомишльщині не лише добрий слід і людську вдячність, а й гідних послідовників та нащадків. Зокрема тривалий час несли до людей слово Боже його племінники Микола та Іоан Гороновські (Євграфовичі), котрі служили у Горбулеві і Пенязевичах. Внучатий племінник Віктор Іванович Гороновський ще й у радянські часи правив у Чудині та Малій Рачі.
А Свято-Миколаївський собор у Радомишлі тимчасом упродовж століть велично оберігає пам’ять свого натхненного будівничого і першопастиря.

Газета «Зоря Полісся», 18 грудня 2015 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар