четвер, 15 червня 2023 р.

Хто у водоймі господар...

 

Останніми маловодними роками наші краяни вже дещо відвикли від повеней. Тож розлив навесні 2023-го місцевих річок і передусім Тетерева змусив триматися у всеозброєнні й готовності до надзвичайних ситуацій і відповідні служби, і місцевих жителів. Адже, як і зазвичай, вода підтопила ряд присадибних ділянок на притетерівських околицях Радомишля. Втім у багатьох місцях, куди річковий паводок не дістався, спричинили до цього передусім рясні дощі, що щедро лилися у квітні. Відтак переповнилися суміжні заливні та протічні озерця, рівень води в яких визначав у їхніх заплавах рівень ґрунтових вод.

Зрештою Тетерівська повінь поступово зійшла, а от околична на деяких ділянках залишилася, бо в прилеглому «рівневому» озерці вода чомусь не спадала. Місцеві мешканці швидко зясували причину. Високий рівень зберігався через загату, що її влаштувала на струмку, який витікав з озерця, родина бобрів, котра тут уже давно оселилась.

Тож змушені були відчайдухи-господарники вдатися до неординарних заходів і організовувати такий собі авральний «річковий десант», що дав змогу боброву греблю розібрати. Проте наступного дня загата була на своєму місці: проворні будівельники-бобри за одну ніч її не лише відновили, а й влаштували трохи вищою. Довелося водоскидну операцію проводити вдруге – і людям, ... і бобрам. Зрештою вода з городів і садків таки зійшла. Проте самобудна «гідротехнічна» споруда, знову влаштована спритними аборигенами водойми, біля неї зберігається, хоча вже дещо меншою.

Хоча рівень води тут однак зберігся трохи вищим від природного. Але, зважаючи на посуху, що владарює літньої пори останніми роками, це навіть на користь. Бо дає помітну ґрунтову вологу поживу прилеглим садово-городнім ділянкам.

Між тим, лапотворні гатки, зведені бобрами, зустрічаються у багатьох місцях нашого краю. Часом вони виглядають доволі могутніми, бо для греблі гризун використовує не лише товсте гілляччя, як в описаному випадку, а й доладні стовбури прибережних дерев, що їх вправно «під конус» перегризає зубами, ще й звалюючи саме в необхідному для будівництва напрямку.

 

При потребі спритний гатник поділяє стовбурину на колодки певної довжини. Зрештою влаштовуються боброві загати за усіма будівельними правилами: подеколи з палями, конопаченням, зміцненням для надійності підпорками. Залишають ці гідробудівники й такі собі обвідні канали, аби споруду оминали потужні повеневі потоки.

Здебільшого одну невелику водойму обіймає одна боброва сім’я або й «холостяк», що самотужки цілком вправляються з водорегулюванням та обслуговуванням облюбованого ними «маєтку».

Цей гризун та його норов добре відомі на нашому Поліссі, бо бобер є давнім тутешнім поселенцем. Навіть прадавнім. Адже боброві останки, що на них натрапляли місцеві мешканці, сягають доби бронзи. Притому споконвіку бобри були тут обєктом промислу для видобування хутра, що в середньовіччі слугувало такою собі одиницею оподаткування. Скажімо, у стародавній Руси, до якої належали й древлянські землі, окрім обов’язкової подимної данини, що накладалася на господарський двір – «дим», застосовувалося й так зване «полюддя», як натуральна форма розрахунку з княжим двором. До такої податі, та ще й доволі прибуткової, належало зокрема й хутро. Проте привілей полювання на бобрів надавався лише можновладцям, що влаштовували у своїх володіннях боброві гони.

Приміром, датоване 1545 роком писемне свідчення про село Булгаки (його ототожнюють із сучасними Буглаками на Радомишльщині) вказує на тамтешні «боброві гони, що належать дворянам Панковичам». Позаяк згадувані в історичних джерелах ареали бобрів подеколи ще й слугували орієнтиром для локалізації тієї чи іншої місцевості. А ще ці права власності законодавчо посилювалися нещадною покарою «браконьєрів», котрі зазіхали на приватні мисливські урочища. Скажімо, за Литовським статутом ласого на чужу звірину могли навіть стратити.

Втім отримані «патенти» на «боброві гони» використовувалися не лише для полювання. Господарі не просто оберігали своїх «годувальників», а й сприяли збільшенню їхнього поголів’я. Бобровим господарством зазвичай завідували такі собі «бобровники». Деякі з них залишили у згадку нащадкам про свою первісну професію похідне від неї прізвище, що зустрічається дотепер. Для прикладу, на межі ХІХ і ХХ століть служив у Радомислі поліційний наглядач Іван Бобровник.

Збереглася у наших краях й старовинна «боброва» топоніміка. До басейну Тетерева, приміром, належать річечки Жерев і Жерева. Таку ж назву мають розташовані на них однойменні села. Цими словами у давнину означали боброві угіддя.

У пору Речі Посполитої місцини довкола Радомишля, населені бобрами, перебували у церковних володіннях. Відомо про ревне оберігання своїх прав на боброві урочища Київськими митрополитами. У 1624 році за митрополитства Іова Борецького у гродському суді Києва розглядалась скарга про незаконний вилов бобрів у митрополичих маєтностях понад Тетеревом біля Мигалок. Згодом з подібного приводу, відстоюючи митрополичі привілеї, позивався Петро Могила, що мав у Радомислі заміську резиденцію.

Між тим, у давні часи водоплавних ссавців ототожнювали з рибами. Тож церква дозволяла їх вживати у їжу в піст. А тому боброве мясо, яке, до того ж, вважається дієтичним, постачали в монастирі та до дворів церковних ієрархів.

Одначе той давній попит на хутро й тушки бобрів, схоже, таки відчутно перевищував пропозицію. Адже, як зазначав у статистичному описі Київської губернії середини ХІХ століття цивільний губернатор Іван Фундуклей, на ту пору про давнє привільне існування бобрів на тутешніх теренах зосталися лише перекази, бо ця порода давно перевелась.

Століттям по тому біологи та лісівники почали відроджувати її штучним шляхом, завозячи бобрів до місць їх прадавнього перебування. На Радомишльщину, звісно, теж.

Потрапивши у своє звичне й облюбоване середовище, звір віддячив за турботу. Споконвічний природний гідротехнік добровільно узяв на себе функцію відновлення гребель, що здавна тримали на наших річечках водний рівень, підтверджуючи виплекане віками реноме господарів водойм.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 2 червня 2023 р.

  

Немає коментарів:

Дописати коментар