Його поетичне слово кликало українців думати й самовдосконалюватися

 

31 липня 2023-го Національний технічний університет «Київській політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» зі скорботою повідомив, що пішов з життя кандидат технічних наук, доцент кафедри технології виробництва літальних апаратів Навчально-наукового механіко-машинобудівного інституту, заслужений працівник культури України Віталій Вадимович Іващенко.

Примітно, що поряд із його науковими регаліями вказано почесне звання у культурній сфері, адже вів він надзвичайно широку і такою ж мірою плідну діяльність у багатьох галузях. Недарма колеги по вишу та кафедрі, глибоко сумуючи з приводу смерті Віталія Іващенка, відгукуються про нього, як про видатного педагога, вченого, організатора, поета, громадського діяча, справжнього патріота України, добру людину з гострим розумом і жагою до творчості.

Та все ж перші здобутки пов’язані були передусім з науковою діяльністю. КПІ був головним, а тому найріднішим закладом у житті науковця. З відзнакою закінчивши інститут у 1960 році, він відтоді не поривав зі своєю професійною Альма-матер до скону днів. Спочатку працював асистентом, затим – доцентом на кафедрі обробки металів тиском, а з 2018-го – на кафедрі технології виробництва літальних апаратів. У доробку вченого понад 110 наукових робіт, 11 з яких поширилися й в закордонні, а також 25 винаходів. Він був винагороджений знаком «Винахідник СРСР» та медалями ВДНГ.

Ще студентом Іващенко організував в інституті комедійний Естрадний Театр Аматорів КПІ «ЕТА», у якому був і актором, і режисером, і драматургом. Цей самодіяльний театральний колектив, удостоєний звання «народного», неодноразово ставав лауреатом всесоюзних фестивалів, виступав у найвіддаленіших куточках колишнього СРСР і навіть в зарубіжних країнах. Йому, єдиному студентському театру, в Україні було надано статус державного театру-студії. І певний час він навіть працював як професійний. Тоді й було винагороджено керівника театру почесним званням у галузі культури.

Водночас для багатьох українців старшого покоління постать Віталія Вадимовича упродовж ряду літ уособлювалась із … юридичною практикою, адже на Національному телебаченні він свого часу вів популярні телепрограми «Закон є закон», «Запитуйте – відповідаємо», де давав важливі правові й життєві поради. Хоча, звісно, більш близькими йому за фахом були цикли «Наука і життя», «Телетехнотека» та подібні їм. Майже тридцять своїх літ Іващенко присвятив тележурналістиці. Опанував і радіо, щоправда, вже тоді, коли полинув у поетичну творчість.

Поезія увійшла в його життя несподівано й неочікувано, як зізнавався сам поет. Адже первісними життєвими мріями і прагненнями було вивчитися на кваліфікованого інженера чи науковця. І він їх успішно втілив. А вже потім у ньому успішно поєдналися якості хрестоматійних «фізика та лірика», й оте друге дедалі більше почало брати гору. Відтак – пішло-поїхало.

«Першого вірша я написав ще семикласником, коли закохався, – розповідав Віталій Вадимович. – Бо що – поезія? Це інтимний світ, в якому душа говорить з коханою душею. А поетичне слово, що його сприймає Ваша Душа – це чи не основний чинник пробудження особистості, а, значить, і духовного відродження нації...»

Як писав поет, згадаймо –

     друзі, школа, книги, фільми,
     В духовний простір всіх кохання кличе,
     І самоствердження могутній стимул
     Нас піднімає поверхами вище. 

Після того, як вперше прочитав свої вірші в одній з радіопередач, надійшла гора вдячних листів від слухачів, що спонукали автора не лише далі писати, а й видавати їх. У його прижиттєвому доробку – 17 збірок філософської та любовної лірики (саме так жанрово окреслює власну поезію й сам Іващенко, й літературознавці). З-поміж них – «Сьогодні живемо», «Загляньмо в душу», «Сповідь другові», «Українці, прокидайтеся», «Мозаїка життя», «Ми – українці!». Остання книжечка з цього переліку – збірка вибраних віршів – нагороджена спеціальним дипломом «За вагомий внесок у розвиток української поезії» на Київському міжнародному книжковому ярмарку «Книжковий світ-2007».

     Тяжкі часи. Війна і зрада.
     Здається - гірше не було.
     Пішов війною брат на брата.
     Будь прокляте таке родство!
          Гуртуймось, браття!
                            Ми - слов'яни,
          Переживем і цю біду.
          Із нами Бог! Весь світ із нами.
          Ми маєм зупинить орду!

Тимчасом особливої популярності серед читачів набули «Краплинки» – втілені у чотирьох рядках поетичні одкровення й роздуми. 

     Поезії душа завжди відкрита.
     В буденності холодній і жорстокій
     Мене рятують вірші як молитва.
     Читаю - і на душу сходить спокій.

Біля тридцяти його поезій покладені на музику і стали піснями.

Додалися по тому до публічних мистецьких заходів творчі поетичні зустрічі автора з читачами. Проходили вона зокрема у Радомишлі й довкола нього, позаяк для уродженця Сміли, що на Черкащині, радомишльський край став своїм. На межі тисячоліть митець і учений надибав собі у мальовничому Чудині понад Тетеревом дачний будиночок і відтоді час від часу раював у ньому, знаходячи для душі та серця відраду, що надихала до нових творчих надбань.

Звісно, спізнав тут нових знайомств, отримав когорту шанувальників. Чим міг, допомагав односельцям-чудинцям: кому – порадою, кому – сприянням у столичних справах. Місцевим бібліотекам та культосвітнім закладам він щедро дарував свої поетичні збірки. Тож Радомишльщина пізнала й прийняла його, а він її.

Підкосила здоров’я Віталія Вадимовича ковідна епідемія, що спричинила серйозні ускладнення, які, на жаль, на 86-му році життя виявилися фатальними. Поховали вченого, педагога й митця у Києві на Жулянському цвинтарі.

     На жаль, цю істину не кожен знає,
     Що смерті боїмося ми дарма:
     Допоки ми живі - її немає!
     Але як прийде, то вже нас нема! 

Одначе розійшовся світом його багатий науковий та творчий спадок, залишилися численні учні й послідовники, житимуть і цитуватимуться вірші Віталія Іващенка – сумні й гумористичні, громадянські й ліричні. Недарма на зустрічах із любителями поезії він усякчас закликав передовсім її читати, щоби пробуджувати почуття, плакати й сміятися, вболівати й радіти, та головне – осмислювати і самовдосконалюватися.

     Усе життя ми набираєм бали
     Добра чи зла, любові чи ганьби.
     На Сході бали кармою назвали,
     Там кожен знає, що він заробив.
          Ні гроші, ні багата нерухомість,
          Ані звання, кар'єра чи чини -
          Симпатії людей і чиста совість
          Твоїм багатством будуть восени.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 11 серпня 2023 р.