На одному з популярних інтернет-аукціонів антикваріату з’явилась фотолистівка із зображенням міської управи в повітовому місті Радомислі. Поштовий штемпель засвідчує її відправлення з Радомисля 22 серпня 1909 року, а надсилалась вона до Чехії котрійсь Боженці Дервенковій її радомишльським братом Яромиром з текстом, узвичаєним для буденного родинного листування. Втім згадані в ньому особи заслуговують окремого дослідження, адже мають стосунок до початків радомишльського промислового пивоваріння.
А нині зосередимось на світлині з листівки, на якій, як засвідчує надрукований напис, зображено Радомисльську міську управу.
І, слід зазначити, це фото цілковито спростовує усталену раніше думку, що міську управу було зображено на відомій всім, хто цікавиться радомишльським минулим, теж дореволюційній листівці Радомисля з підписом «Знімок на міську водокачку».
Вже не раз казав, що краєзнавство – процес безперервний, і будь-яке, здавалося б, довершене твердження нерідко спростовується або ж доповнюється, набуваючи інших ознак. Промовистий приклад – городище стародавнього Мичеська, попередника Радомисля, що його, всупереч багаторічним історичним та краєзнавчим «переконанням», археологи цілком аргументовано «перенесли» з Микгорода на територію Радомишля.
Тому для хоча б певної довершеності важливо спиратися на архівні першоджерела, що їх не просто треба знайти, а ще й дістатися до них.
Зараз уже й не пригадати, коли й від кого пішло твердження, що на знімку «водокачки» правобіч зафіксовано міську управу. Вочевидь, саме вежа слугувала орієнтиром для локалізації управи, а на владну приналежність споруди промовисто вказував закріплений на ній імперський триколор.
Втім деякі сумніви виникали з приводу наведеного підпису. З одного боку, це дійсно могло обумовлюватися тим, що будівля поруч з вежею на світлині – не управа. Хоча вона теж доволі цікава й оригінальна. З іншого – можливо, фотографи прагнули увічнити саме «водокачку», як нову для міста споруду, дарма що з водогінним призначенням. Позаяк тут маємо певну словесну помилку, адже вежа слугувала як водонапірна конструкція, сама ж водокачка, звідки «качали», тобто подавали воду на вежу, розташовувалась біля річечки Черчі.
Щодо місця розташування управи краєзнавець і теж радомишлянин з «дореволюційним стажем», колишній гімназист Микола Осадчий у своїх спогадах «З минулого міста Радомишля» (1987 р.) зазначає, що «резиденцією міської управи було одне із старійших приміщень, де дислокувалась військова частина. Називали цей будинок «казначейством», хоч там було зосереджено чимало міських і повітових служб».
Таку ж локацію щодо міської управи подає у нарисі «Радомишль повітовий» (1991 р.) журналіст і краєзнавець Сергій Хруленко, описуючи, зокрема, прогулянку Малою Чорнобильською вулицею (натепер – Чорнобильська):
«Будинок [навпроти Собору], що поруч із тюрмою, був міською управою. Вона [управа] містилась на другому поверсі. А на першому: зліва – поліцейський наглядач першої дільниці, а справа – другої…
Поруч із міською управою чепурного будиночка звів соборний протоієрей Робаківський, а далі, на розі – канцелярія «воїнського присутствія», зв'язана довгим напіввідкритим коридором-альтанкою з пишними палатами повітового предводителя дворянства, німця барона фон Унгерн-Штернберга. За ними – через дорогу, вже по вулиці Дворянській особняк: зубний кабінет заможного лікаря єврея Пеккера…»
Зазначу, що тут наведені не краєзнавчі припущення, а конкретні описи повітового міста Радомишля початку ХХ століття з розташуванням у ньому тих або інших споруд, зроблені тодішніми його мешканцями.
Приналежність управи до Малої Чорнобильської вулиці підтверджується й архівними відомостями. У книзі В.Фісуна та Р.Майстренка «Радомисль 1919-1923: життя на межі смерті» подано посилання на документ із Житомирського держархіву за 1921 рік, у якому зазначено, що комгосп повітревкому розмістився у міській управі на Малій Чорнобильській.
Звідси можна припустити, що приміщення управи з листівки 1909 року все ж майже збереглося. Майже – бо будівлі в тому ряду були поруйновані під час Другої світової.
Грудень 1943-го.
Управу по війні відбудували, але вже не в первозданному вигляді, і там містився штаб військової частини, потім – школа №5. Віднедавна, ще до повної російської навали, його почали перелаштовувати під міський музей.
Зрештою, твердження, що на світлині «Знімок на міську водокачку» є будівля міської управи, виглядає не таким уже й помилковим. Адже цей будинок десь із лівого боку губиться в гущавині дерев. А праворуч, зважаючи на прапор, – вірогідно будівля або воїнського присутствія, або предводителя. Водночас виникає нове поле для пошуків: де містилась управа перед тим. Втім, хтозна, а раптом саме «праворуч»…
Газета «Зоря Полісся», 31 травня 2024 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар