Шкілка, семінаріум, училище…

 

Який навчальний заклад у Радомишлі був найпершим? Остаточної відповіді тут поки що немає, адже далеко ще не всі архівні джерела дочекалися своїх дослідників. Проте наразі відомо, що за генеральною візитою (описом) Радомисльської Троїцької церкви, яку склав унійний декан Чорнобильський Олександр Рубанович у 1783 році, при храмі діяла школа (знаний дослідник радомишльської минувшини, доктор історичних наук Леонід Тимошенко звернув увагу на її означення в цьому польськомовному документі як шкілка). Вона містилась «під горою між церквою та плебанією» (священницьким обійстям), там, де й хатинка пономаря, і мала «чисту» (навчальну) кімнату, а через сіни – шпиталь. Можливо, саме це давнє шкільне приміщення зображене на відомій світлині церкви початку ХХ століття.

Водночас відомо, що в пору резидування в місті унійних митрополитів тут функціонувала семінарія – навчальний заклад, що готував священнослужителів. Йдеться про неї зокрема в описі Радомисльського замку, що його виявив і вперше оприлюднив Л.Тимошенко у своїх «Нарисах з історії Радомишля». Серед замкових будівель в інвентарі митрополичої єпархії за 1774 рік обліковано семінаріум, розташований по дорозі із замку до фільварку. Був він збудований із соснового дерева, мав три входи і п’ять резиденцій (кімнат) під одним дахом, що місцями, однак, протікав, тож будівля подекуди підгнивала і мала непривабливий стан. Зауважено притому, що на час огляду перебував семінаріум порожнім. Щодо його розташування варто звернути увагу, що подальший шлях до фільварку, як зазначається в описі, проходить понад річкою Микою.

Водночас цей знаний фахівець з історії Української Церкви, докладно висвітлюючи історію митрополичої резиденції в Радомишлі, наводить свідчення й про освітню діяльність духовної семінарії. Коли митрополитом став Ясон Смогоржевський (1780 р.), він фундував кошти на цей навчальний заклад.

В архівах також наводяться прізвища ряду слухачів, які в ньому навчалися зокрема у 1792-1794 рр. Притому примітно, що в їхньому переліку за «Опісанієм докумєнтов архіва западнорускіх уніатскіх мітрополітов» один зі спудеїв вказаний учнем радомисльського семінаріуму, всі інші навчалися в семінарії. В якому саме приміщенні студіювали семінаристи – у згаданому непривабливому, чи в котромусь іншому, – відомостей, одначе, немає. 

Тимчасом в описах міста початку ХІХ століття, що наводяться у Тимошенкових «Нарисах …», 1803 року згадано двоповерховий кам’яний дім, названий семінарія, без печей, підлоги і стелі. Припускається, що йдеться тут про споруду, яка дотепер міститься на розі Старокиївської та Велико-Житомирської вулиць. Імовірно, на ту пору вона ще добудовувалась.

За розповідями одного з колишніх жителів цього будинку, під час ремонтних робіт в облупленому тиньку було знайдено рідкісну монету часів правління російського імператора Павла Першого (1796-1801).

Починалося ж будівництво, можливо, ще за унійного правління. Бо семінаріум, описаний 1774 року, був, як зазначено вище, дерев’яним, а тут ідеться вже про будинок з каменю.

 

Такий вигляд мають деякі приміщення сучасного цокольного поверху, що його теперішні жильці використовують під льох (фотореконструкція за допомогою ШІ).

Між тим, у рапорті за 1827 рік зазначено, що після створення у 1800 році міської поліції в колишній уніатській семінарії розмістили в’язницю.

До слова, тієї пори семінаріями іменували також світські навчальні заклади губернського типу, один з яких нібито діяв тоді в Радомишлі. За твердженням дослідника історії освітніх закладів на Радомишльщині Миколи Осадчого, в будинку на розі якраз у 1803-му відкрилося дворянське училище.

Його будівля зображена на малюнку, виконаному колись для шкільного музею вірогідно вчителем колишньої школи №2 Михайлом Криворуком. Припускається, що її споруджували під завісу XVIII століття для освітніх потреб, можливо, й для навчання майбутніх священнослужителів УГКЦ.

 

Пізніше, 1833 року, тут розташувалося нововідкрите повітове (дворянське) училище, реорганізоване у 1869 р. у двокласне міське. Зі зведенням нових училищних будинків в колишній будівлі квартирували вчителі. За переписними списками 1897 року, в ній мешкали подружжя Олександри (наглядачка жіночого училища) та Макарія Молчанових (пенсіонер, а до того вчитель математики), а також Ничипір Черняков (учитель підготовчого класу) і Созонт Соколовський (помічник учителя підготовчого класу).

Вчителі мали житло в цьому будинку і в пору СРСР, коли його господарем була школа №2, яка містилась поруч на Шкільному провулку в колишній будівлі двокласного училища (тепер у ній ліцей №3). Принаймні згадують про це її тодішні учні. Зрештою останнім з-поміж тутешніх мешканців був освітянин Сергій Янченко, що свого часу викладав автосправу у другій та першій школах.

А ще в давній освітній споруді містилися виробничі майстерні для трудового навчання, функціонував гуртожиток для школярів із довколишніх сіл. У літню пору його використовували також для денного сну молодших школярів, які відвідували міський міжшкільний табір відпочинку.

У  1974-му стародавня освітня споруда, що є однією з найстаріших в Радомишлі, почала перетворюватися у таку собі, за сучасною термінологією, багатопрофільну офісно-житлову.

Це сталося після того, як друга міська десятирічка переїхала у новозбудоване шкільне приміщення на нинішній Петрівській, де відтоді й порядкує, називаючись тепер опорним ліцеєм з усталеним номером 2.

До речі, у 2004 році цей навчальний заклад, що тоді вже рік іменувався просто гімназією, урочисто відзначив кілька ювілеїв: зокрема тридцятиріччя останнього свого новосілля, сторіччя від побудови нового навчального закладу на Шкільному провулку і двісті років відліку свого життєпису від «семінарії».