Авторка світлин зі світлини

 

Ставецька школа, заснована у 1887 році, на додаток до свого ваговитого історичного літопису має ще й цікаві його фотопідтвердження. В експозиціях музеїв, принаймні колись у сільському, а тепер у шкільному та Радомишльському краєзнавчому, представлені світлини початку ХХ століття, що зафіксували миттєвості тодішнього освітнього життя закладу: школярі на уроці за партами, у шкільному саду разом із завідувачкою і засновницею школи – меценаткою та просвітителькою Ольгою Вангенгейм.

За свідченнями колишньої учениці закладу Єлизавети Матвієнко, що згодом сягнула висот на геологічному поприщі, ці фото зробила вчителька їхнього класу Євдокія Воронкова. На обох знімках юна Ліза в центрі уваги. Виконані вони 1907 року.

За рік перед тим земське училище у Ставках, як тоді називалися школи, було реорганізоване з однокласного на двокласне, змінивши відповідно термін навчання з трирічного на п’ятирирічне. Стало воно, до того ж, п’ятикомплектним, тобто одночасно освіту в стінах закладу здобувало п’ять навчальних груп, а тому потребувало вчительських кадрів. Їх завідувачка, готуючись до нового статусу закладу, заздалегідь підбирала серед випускників київських гімназій, що після додаткового року навчання здобували право вчителювання у початковій освітній ланці. Як зазначала у своїх спогадах Є.Матвієнко, це були ідейні та освічені люди, які не побоялися залишити великі міста та пішли працювати в глухе поліське село за 40 верст від залізниці. До таких належала й Євдокія Антонівна Воронкова.

 

Школа у Ставках. Колоризована світлина 1955 року.

Народилась вона 1 березня 1871 року у подружжя Антона Михайловича та Ксенії Федорівни Воронкових в містечку Торговиця тодішнього Уманського повіту Київської губернії (нині – Кіровоградська область). На ту пору це було так зване військове поселення.

Батько служив цивільним чиновником у дислокованій там 6-й кінно-артилерійській бригаді. Через два роки за військовою реформою 1870-х формування перевели до Києва, де воно увійшло до складу 10-го артилерійського полку. Відомо, що Антон Воронков починав чиновницьку службу з найнижчої сходинки – в ранзі колезького реєстратора, а у відставку вийшов надвірним радником (за військовою ієрархією аналог підполковника).

Тож зростала й навчалась Євдокія в губернському центрі. Мала вона народжених там брата Миколу та сестру Єлизавету.

У Києві юнка закінчила гімназію і стала вчителькою. Спочатку Євдокія навчала грамоті київських робітників в одній з недільних шкіл. До речі, вечірнє навчання для дорослих і народні читання започатковані були згодом і в Ставках, куди вона, приставши на пропозицію О.Вангенгейм, переїхала у 1903 році.

Тут Євдокія Антонівна швидко завоювали симпатії і школярів, і їхніх батьків, заохочуючи старших та молодших до читання й до наук, до шкільної бібліотеки. А ще ж дивувало та захоплювало дітвору вправне володіння вчителькою фотоапаратом, що в ті роки, тим паче на селі, слугував за дивину і вважався чоловічою справою.

Юній Лізі Матвієнко зокрема особливо полюбилися й запам’яталися уроки природознавства, що їх вела навчателька, демонструючи цікаві досліди, залучаючи учнів до спостережень за природою та довкіллям, що, мабуть, вплинули потому на вибір майбутньою геологинею своєї професії. Втім попервах дівчина схилилася до вчительства і після закінчення Ставецької школи в 1911 році за порадою класної наставниці та за її допомогою вступила до Київської жіночої вчительської семінарії ім.К.Ушинського.

Є.Воронкова теж повернулась до Києва, де вчителювала у Київському чоловічому народному училищі №48, що також носило ім’я відомого педагога.

Проте революційні лихоліття повернули її вчительську стежину знову на Радомишльщину. У 1922-1926 роках вона очолювала рідний для себе навчальний заклад у Ставках, а в повітовому центрі працювала класоводом у Руднянській школі, що в передмісті Радомишля. 

Заснована ще 1913 року в радянській освітній ланці з 1919 року це була початкова школа. У 1930-му вона стала семирічкою і через сім літ випустила перших випускників, що отримали неповну середню освіту. Але своїх вихованців з цією подією Євдокія Антонівна вже не привітала: роком раніше вчителька відлетіла у Вічність.

Знаний освітянин і краєзнавець Микола Осадчий, що у 1930-х очолював районну профспілку «Робос» (робітників освіти), у своїх нарисах з історії освітньої галузі на Радомишльщині в когорті кращих учителів регіону тієї пори називає й Євдокію Воронкову, яку надзвичайно любили й шанували учні.

З повагою і вдячністю у 1962 році вони встановили на могилі своєї вчительки на старому радомишльському цвинтарі (похована вона, до речі, поруч з донькою Осадчого Аллою) пам’ятник.

 

Між тим, серед особистих речей та реліквій Єлизавети Матвієнко зберігався фотопортрет улюбленої вчительки, що й зображений на надгробку з написом:

«Дорога вчителько! Ти сіяла розумне, добре, вічне. Спасибі сердечне!»