Вони були першими

Спроба самопроголошеного 19 серпня 1991 року ГКЧП (держкомітету з надзвичайного стану) втамувати, зокрема, самостійницькі тенденції союзних республік навпаки стала додатковим каталізатором цих процесів. 24 серпня 1991 року, спираючись на засади ухваленої в липні 1990-го Декларації про державний суверенітет України, Верховна Рада української республіки проголосила повну державну незалежність. А те, що в грудні на референдумі проголошення незалежності України було підтримане переважною більшістю громадян, не в останню чергу слід завдячувати патріотам, які дістали змогу вже більш-менш вільно і відкрито пропагувати національні державницькі ідеї.

Один з них – ветеран-радомишлянин Віктор Йосипович ШАХМАН згадує про ті буремні події:

- Коли в СРСР прийшов до влади Горбачов і почав запроваджувати в країні демократичні перетворення, стало зрозуміло, що демократія і комуністичний режим є речами несумісними. Тому за умов демократичного розвитку крах Радянського Союзу був неминучим. На перебудовчій хвилі українська інтелігенція, письменники, діячі культури утворили 9 березня в Києві Народний Рух України за перебудову. Згодом у Радомишлі наш місцевий письменник Микола Ярмолюк скликав небайдужих людей, які зорганізувалися в районну організацію Народного Руху України. Мені разом з Геннадієм Михальовим було довірено очолювати її певний час.

- І чим ви тоді займалися?

- Парканів принаймні не ламали, як дехто нам закидав. Приміром, один із голів сільрад з трибуни пробував доводити, що рухівці – то хулігани. Для керівників з компартійними квитками демократичні засади в роботі були незрозумілими і неприйнятними. Хоча не заперечую, що я теж свого часу був членом Компартії.

А у 1989-му році я став єдиним представником демократичних сил у тодішньому скликанні районної ради, і, здається, так само єдиним по всіх місцевих радах у районі депутатом від Руху, УРП та інших національно-патріотичних сил. Тому завжди намагався використовувати депутатську трибуну для пропаганди демократичних і національних ідей. Так само, як і всі депутати, брав участь у роботі депутатських комісій. Ми виїжджали на місця, в колективи, підприємства, у господарства, вивчали стан справ, зустрічалися і спілкувалися з людьми.

Відчувалося, що наші люди схвально сприймають ідеї державної самостійності України. І зараз ми її маємо.

- Вікторе Йосиповичу, свого часу Ви були першим, хто відкрито проніс у Радомишлі національний синьо-жовтий прапор…

- … який, зазначу, тоді ще не був державним прапором України і більше того, усіляко паплюжився й навіть переслідувався на владному рівні.

А сталося те ще до проголошення державної незалежності України у 1990 році на першотравневій святковій демонстрації у колоні трудівників машинобудівного заводу, де я на ту пору працював. Мабуть, інакше пронести прапор було б неможливо. Я все ж був депутатом районної ради, на мене розповсюджувалися законодавчі положення про недоторканість депутатів усіх рівнів, а тому міліція ніяких дій щодо мене вживати не могла. Та й святкова демонстрація – це велелюддя, де влада не могла собі дозволити відкритих переслідувань. Тому, порадившись на раді Руху, вирішили спробувати пронести прапор. І це вдалося. Більше того, колону і наш прапор радомишляни зустріли схвально.

Цікаво, що на тому святі був присутнім гість-радомишлянин, який працював десь на далекому острові аж у Баренцевому морі. Опісля святкування він підійшов і попросив два прапори. Ми їх йому надали, і по тому з приємністю усвідомлювали, що там, у Росії, майорить наш український прапор, завезений туди з Радомишля.

Ми проводили агітацію, роз’яснювальну роботу, мітинги. Пригадується, як перед виборами до Верховної Ради  України провели у Радомишлі перший демократичний мітинг.

Радомишль. Мітингові пристрасті 1990-го. Біля мікрофона - Віктор Шахман.

Фото О.ПИРОГОВА.

- І це все відбувалося так легко, вільно і безпроблемно?

- Бачте, я і перший прапор проніс, і був першим співголовою райорганізації Народного Руху. Та в тюрму мене не посадили, як це вчинили у брежнєвські часи з нашим земляком Василем Овсієнком. Хоча до міліції викликали і прокуратурою лякали. Ми ж діяли виключно в межах чинного тоді законодавства: п’ять довірених осіб кандидатів у депутати написали за десять днів заяву про дозвіл на проведення мітингу і отримали такий дозвіл, бо підстав відмовити у влади не було. Коли гукає мене секретарка машзаводу: «Тебе викликає прокурор». А я кажу:  «Як він мене буде викликать, то напише повістку». Та через хвилин двадцять приїхав на завод прокурор. Зайшли ми до директорського кабінету, і візитер починає мене лякати: показує закон про мітинги, щоправда не сам закон, а якогось плаката. В райвиконкомі також злякано цікавилися: як це ви думаєте проводити той мітинг, бо це ж багато людей зійдеться і не виключені якісь ексцеси. «Для цього міліція є, щоб дбати про порядок», - відказую.

І ми той мітинг провели. Справді, людей чимало зібралося. Прибули до нас представники демократичних сил з Житомира, Василь Овсієнко, колишній політв’язень, брав участь і виступав. Виступили кандидати в депутати, їх довірені особи, у тому числі я і мій кандидат в депутати Геннадій Михальов.

Це були перші альтернативні вибори, на яких в нашому окрузі за депутатський мандат змагалися шість кандидатів. Усі переважно були начальниками, при транспорті. І тільки Шахман з Михальовим їздили на зустрічі з виборцями на перекладних і власним коштом. Хоча двічі машзавод, від колективу якого був висунутий кандидат у депутати, все ж надавав машину для передвиборчих поїздок.

Отак закладалися підвалини нашої суверенної держави, яку ми зараз і маємо. 

- А чи про таку суверенну і незалежну Україну, як нині, Ви тоді мріяли, за таку агітували?

- На жаль, ні. Та це загальновідома біда всіх революцій, які творять одні, а їхніми плодами послуговуються і користуються зовсім інші. Але я вірю, що наші діти й онуки житимуть в незалежній українській державі, де будуть сповідуватися і діяти справжні європейські демократичні цінності, порядок та повага до закону. Вірю, що Україна буде демократичною, правовою і соціальною державою.

Записав розмову В.МОЛОДИКО.

Газета «Зоря Полісся», 19 серпня 2011 р.