четвер, 31 березня 2016 р.

«Мамо, не плач… Я вернувся весною…»


Попри Мінські домовленості та так зване перемир’я, керовані кремлівськими ляльководами проросійські бойовики продовжують нагнітати ситуацію на сході України і не припиняють обстріли позицій українських військ.
У ніч із 17 на 18 березня сталося бойове зіткнення військовослужбовців ЗСУ з російсько-терористичними угрупованнями біля Широкіного під Гнутовим. У тому бою загинув головний сержант, командир першого відділення роти глибинної розвідки 54-го окремого розвідувального батальйону Павло Литвиненко. Від розриву вибухового пристрою двоє бійців бойового розрахунку дістали тяжкі поранення. Для молодого командира вони виявилися несумісними з життям…


23-річного вояка поховали в Обухові Київської області, де живе його мама, де зростав і мужнів Павло Литвиненко.
Біль трагічної втрати відгукнулась і у Радомишлі, адже тут коріння роду загиблого патріота, тут він у 2007-2010 роках навчався у професійному ліцеї. Провела свого колишнього студента в останню путь делегація ліцеїстів – педагоги, однокурсники.


Радомишляни прощаються з Героєм-земляком.

- Болить душа, коли линуть у вічність такі молоді люди. Мабуть, недарма кажуть, що Господь забирає до себе найкращих… Завжди з приємністю та симпатією згадую і Павла, і групу, в якій він навчався: дружні, надійні, згуртовані, – розповідає майстер професійного ліцею Людмила Бідюк. – Хоча навчалися на кухарів, але були майстрами на всі руки. Самі ремонтували, лагодили, впорядковували навчальні аудиторії, територію ліцею. Литвиненко був одним з кращих студентів: відповідальний, старанний. На нього у всьому можна було покластися. Якщо сказати «справжній чоловік» - то це про нього. Брав активну участь у культмасових заходах – співав, танцював, займався спортом, посідав чільні місця у спортивних змаганнях. А ще думав про майбутнє зростання – навчався заочно в радомишльській філії Університету «Україна».
Війна на Сході перекреслила його плани. 5 листопада 2013 року Павло Леонідович Литвиненко був призваний на військову службу, і коли почалась неоголошена російська військова агресія в Україну, без вагань вирушив у зону АТО. Служив у розвідці, тож повсякчас доводилося перебувати в авангарді, у горнилі збройних протистоянь. Його мужність і хоробрість відзначені медалями «За оборону Савур-могили», «За оборону рідної землі», «Знак пошани», пам’ятним знаком «Дебальцеве-2015».
- Він був справжнім патріотом, відданим присязі, надійним бойовим товаришем, - розповідають про Павла його фронтові побратими. – Завжди приходив на допомогу в скрутну хвилину, вмів підтримати, розрадити.
Доброю розрадою повсякчас був Павло своїй мамі, яка щодня чекала добрих звісток від сина. А батько, що за розповідями рідних повсякчас слугував для сина беззаперечним авторитетом і прикладом в усьому, долучився до волонтерського руху. Доставляв на передній край екіпірування, продукти, дарунки українським воякам. Випадало за нагоди зустрітися і з сином, підтримати батьківською порадою та напуттям.
Від самого початку патріотизм став для юнака не просто словами. Хоча термін його строкової служби минув, він вирішив залишитися у війську. Однокурсники згадують, що Павло твердо запевняв їх: зоставатиметься у лавах Збройних Сил, допоки не звільнить Україну від агресора.
Наразі залишиться світла пам’ять про мужнього захисника Вітчизни у серцях тих, хто поруч з ним боронив і продовжує боронити рідну землю від сепаратистської чуми, у серцях рідних, друзів, близьких.
Посмертно загиблого Героя увічнено званням Почесного громадянина міста Обухова. Пам’ятатимуть про нього і наш Радомишль, і Україна.




Немає коментарів:

Дописати коментар