Попри Мінські домовленості та так зване
перемир’я, керовані кремлівськими ляльководами проросійські бойовики
продовжують нагнітати ситуацію на сході України і не припиняють обстріли
позицій українських військ.
У ніч із 17 на 18 березня сталося бойове
зіткнення військовослужбовців ЗСУ з російсько-терористичними угрупованнями біля
Широкіного під Гнутовим. У тому бою загинув головний сержант, командир першого
відділення роти глибинної розвідки 54-го окремого розвідувального батальйону
Павло Литвиненко. Від розриву вибухового пристрою двоє бійців бойового
розрахунку дістали тяжкі поранення. Для молодого командира вони виявилися
несумісними з життям…
23-річного вояка поховали в Обухові Київської області, де живе його мама,
де зростав і мужнів Павло Литвиненко.
Біль трагічної втрати відгукнулась і у Радомишлі, адже
тут коріння роду загиблого патріота, тут він у 2007-2010 роках навчався у
професійному ліцеї. Провела свого колишнього студента в останню путь делегація
ліцеїстів – педагоги, однокурсники.
Радомишляни прощаються з Героєм-земляком.
- Болить душа, коли линуть у вічність такі молоді люди.
Мабуть, недарма кажуть, що Господь забирає до себе найкращих… Завжди з
приємністю та симпатією згадую і Павла, і групу, в якій він навчався: дружні,
надійні, згуртовані, – розповідає майстер професійного ліцею Людмила Бідюк. –
Хоча навчалися на кухарів, але були майстрами на всі руки. Самі ремонтували,
лагодили, впорядковували навчальні аудиторії, територію ліцею. Литвиненко був
одним з кращих студентів: відповідальний, старанний. На нього у всьому можна
було покластися. Якщо сказати «справжній чоловік» - то це про нього. Брав
активну участь у культмасових заходах – співав, танцював, займався спортом,
посідав чільні місця у спортивних змаганнях. А ще думав про майбутнє зростання
– навчався заочно в радомишльській філії Університету «Україна».
Війна на Сході перекреслила його плани. 5 листопада 2013
року Павло Леонідович Литвиненко був призваний на військову службу, і коли
почалась неоголошена російська військова агресія в Україну, без вагань вирушив
у зону АТО. Служив у розвідці, тож повсякчас доводилося перебувати в авангарді,
у горнилі збройних протистоянь. Його мужність і хоробрість відзначені медалями
«За оборону Савур-могили», «За оборону рідної землі», «Знак пошани», пам’ятним
знаком «Дебальцеве-2015».
- Він був справжнім патріотом, відданим присязі, надійним
бойовим товаришем, - розповідають про Павла його фронтові побратими. – Завжди
приходив на допомогу в скрутну хвилину, вмів підтримати, розрадити.
Доброю розрадою повсякчас був Павло своїй мамі, яка щодня
чекала добрих звісток від сина. А батько, що за розповідями рідних повсякчас
слугував для сина беззаперечним авторитетом і прикладом в усьому, долучився до
волонтерського руху. Доставляв на передній край екіпірування, продукти, дарунки
українським воякам. Випадало за нагоди зустрітися і з сином, підтримати
батьківською порадою та напуттям.
Від самого початку патріотизм став для юнака не просто
словами. Хоча термін його строкової служби минув, він вирішив залишитися у
війську. Однокурсники згадують, що Павло твердо запевняв їх: зоставатиметься у
лавах Збройних Сил, допоки не звільнить Україну від агресора.
Наразі залишиться світла пам’ять про мужнього захисника
Вітчизни у серцях тих, хто поруч з ним боронив і продовжує боронити рідну землю
від сепаратистської чуми, у серцях рідних, друзів, близьких.
Посмертно загиблого Героя увічнено званням Почесного
громадянина міста Обухова. Пам’ятатимуть про нього і наш Радомишль, і Україна.
Немає коментарів:
Дописати коментар