В центрі Верлока між школою і сучасним Будинком культури привертають увагу дві могили, огороджені і дбайливо доглянуті. Тут поховано колишнього священика місцевої Свято-Миколаївської церкви Арсенія Грищинського та його матір Марію.
На початку ХХ століття клубного закладу у Верлоці, звісно, не було. Натомість головною окрасою села був храм, у якому й служив Господу та парафіянам отець Арсеній.
Народився він 1876 року на Сквирщині у священицькій родині. Представники цього пастирського роду упродовж кількох століть несли службу Божу у різних парафіях Київської губернії. Виховані у боголюбивих традиціях, пішли цим шляхом і діти Луки та Марії Грищинських.
Син В’ячеслав був священнослужителем у храмі села Бузова на Київщині, Костянтин, здобувши духовну освіту, працював викладачем Черкаської учительської семінарії.
Старший - Арсеній спочатку навчався у Київському Подільському духовному училищі. Після закінчення у 1898 році за І розрядом Київської духовної семінарії два роки вчителював, а після рукопокладання в священицький сан разом з дружиною матушкою Глафірою був попервах направлений у парафію села Рогтичі Горностайпільської волості Радомисльського повіту.
Значну увагу молодий священик приділяв освітній і просвітницькій діяльності.
19 листопада 1899 Єпархіальна училищна рада за ревні труди по школі і старання у вчителюванні відзначила священицьке подружжя Грищинських грошовою винагородою з коштів земських зборів. Названо було отця Арсенія серед кращих у губернії вчителів Закону Божого і у 1904 році, а через рік його нагородили священицьким набедреником.
У 1906-му Арсенія Грищинського направили до парафії святого Миколая села Верлок, де він так само енергійно взявся за справи.
Вже через рік сільський храм, зведений ще 1766 року, котрий славився своєю іконою Казанської Божої матері, був по новому відбудований. А ще священик збудував новий ошатний будинок для школи.
Школа у Верлоці була заснована 1859 року. А вже у 1862 р. архіпастирською вдячністю та благословінням Божим було відзначено піклування і турботу сільського священика Івана Веледницького в організації й утриманні у малолюдній парафії (1861 р. - 448 жит.) парафіяльного училища. Такою ж милістю за особливі старання в справі народної освіти були вшановані дячок Йосип Вітвицький та вчитель Павло Синацький. З огляду на те, що в повіті церковно-парафіяльні школи державного асигнування не отримували, парафіяни Верлока утворили громадське кураторство. У 1863 році ними було пожертвувано на школу 31 руб. 5 коп., за відомостями 1881 р. – 35 руб.
Новозбудована А.Грищинським школа так само залишалась однокласною (за тодішньою класифікацією це був рівень початкової школи з дворічним навчанням), проте її навчальні приміщення могли вже вмістити більше школярів. Бо за реєстрами 1879-1880 та наступних років школа у Верлоці, що містилась у невеличкій громадській будівлі, налічувала лише біля двох десятків учнів.
За старання й сумління Єпархіальне правління обдарувало Арсенія Грищинського священицькою скуфією (1908 р.), камилавкою (1912 р.).
Його відданість освітньому подвижництву була відзначена й повітовим духовенством, що обрало верлоцького священика членом повітової училищної ради з призначенням наглядачем усіх церковно-парафіяльних шкіл повіту. У 1912 р. Арсеній Грищинський був обраний гласним земського зібрання Радомисльського повіту.
Житловий будинок Грищинських стояв на пагорбі за школою. Звідти відкривався чудовий краєвид на долину, якою протікає невеличка, але мальовнича річечка Коробочка. На схилах струменіли джерельця, поповнюючи її своїми водами. До одного з них досі ходять за водою верлочани, називаючи ту криничку «попівською». Старожили переповідають, що опорядив її колись отець Арсеній.
До речі, в єпархіальному реєстрі 1913 р. зазначалося, що землі тут за церквою рахується 47 десятин, а розташована церковна садиба у підвищеній, сухій та здоровій місцевості.
Зі сподіваннями, що довколишня природа виявить свою благодать, священик згодом перевіз до Верлока свою хвору матір, котру доглядали до смерті (померла тут вона у 1910-му).
На жаль, маючи шану й повагу та належний авторитет серед священнослужителів, мирян (за переліком 1913 р. до Верлоцької церкви приписано було 977 парафіян), подружжя Грищинських почувалося несповна щасливим у сімейному житті. Бо так і не випало цій боговідданій родині спізнати батьківства.
Недуга зарано звела в могилу й Верлоцького пастиря. Арсеній Грищинський скінчив свій земний шлях 1 липня 1923 року у 47-річному віці. І вже по його смерті «червоні атеїсти» зруйнували та розібрали сільський храм.
А у спорудженій стараннями отця Арсенія школі у Верлоці діти навчаються й донині. У радянську добу до будівлі додали прибудову, давнє приміщення між тим певний час слугувало помешканням для учителів, а згодом теж стало класною кімнатою.
«Завжди нагадую вчителям: бережіть пам'ять про священика Грищинського, доглядайте за його могилою і передавайте цю традицію нащадкам, – розповідає ветеран-верлочанка Інна Вдовенко. – Бо він – нашої школи відданий фундатор…»
Немає коментарів:
Дописати коментар