неділя, 10 липня 2016 р.

У боротьбі зі стихією, яку важко приборкати, але можна упередити

Дещо з історії радомишльської пожежної служби

Навчившись у прадавні часи добувати вогонь, людина отримала від його гарячого полум’я не лише благо, а й небезпеку, бо необережне поводження з вогненною силою ставало страшним лихом, призводячи до знищення будівель та споруд, а найжахливіше – до людських жертв. І упродовж тисячоліть існування людства це трагічне правило залишається, на жаль, незмінним. Вириваючись із покори, полум’я не зважає ні на архітектурні, ані мистецькі чи звичайні матеріальні цінності, ні на людські життя.
Разом з тим каральну сила вогню здавна брали собі на озброєння нападники й агресори.
З прасловянських часів дійшов до нас переказ про кару, яку заподіяла у 946 році бунтівним древлянам Київська княгиня Ольга. Біля древлянських міст її воїни упіймали голубів, до яких прив’язали тліючі смолоскипи. У такий спосіб головні міста непокірних древлян були спалені. Літопис розповідає зокрема про спалений Коростень. Проте історики припускають, що згоріли й інші городи, у їх числі й стародавній Мичеськ (Микгород) – попередник Радомишля.


Голуби з вогненними смолоскипами були увічнені на радомисльському гербі (1795 р.).

Дотла спалювали поселення на своєму шляху навали монголо-татар. Після набігів ординців чимало з них припинили свій історичний поступ. Занепав відтоді й Микгород, відродившись згодом лише у невеличке село.
Та навіть цілком осідлі мирні міста й села часом потерпали він вогненної стихії.
Вперше історичні джерела зафіксували пожежу в Радомислі у 1744 році, коли місто було резиденцією уніатської митрополії. Тоді у вогні згоріла міська церква Святої Трійці. Через десять років 31 липня 1754 року пожежею було знищене майже все місто. Як зазначено у заяві, «згоріли жидівські будинки, плебанія з усім, всі халупи з фільварками, гумнами, хлівами, навіть мости, ліси, городи, четверо жидівських дітей, римар двірський, залишилося тільки 5 халуп без хлівів, милістю Божою. Інше все перетворилося у попіл…» [10, с.166]
Врешті митрополія Радомисль не лише відбудувала, а й посприяла його розвиткові. Недарма в деяких джерелах зазначається, що Радомисль було закладено саме за часів резидування в місті греко-католицьких митрополитів.
Вживалися заходи й для запобігання вогненній стихії. В описі Радомисльського замку 1774 р. згадано різноманітні діжі, чани, жолоби для води, які ймовірно слугували й «на всякий пожежний випадок», вказано місця, де є відра. [21, с.17-22]
Після загарбання краю Російською імперією Радомисль перейшов у відання казни і 1795 року дістав статус повітового міста, у якому почали утворюватися відповідні міські структури. У рапорті Радомисльського городничого М.Круглова, поданого губернаторові 1803 року, йдеться, що у 1800 р. в місті почала діяти міська поліція. При поліції на випадок пожеж є дві заливні труби (одна на 4-х колесах, друга ручна), 6 залізних багрів на деревяних жердинах, окованих залізними обручами, 6 пожежних просмолених відер. [21, с.29]
Проте належне приборкання вогню і захист від цієї стихії потребували вправних професійних дій, відтак зявилась професія пожежного.
Професійну пожежну команду в Радомислі було сформовано у 1840 р. До неї залучили солдатів місцевого воїнського присутствія. Розташовувалась пожежна служба також у військових казармах.
Власне, за своїм розпорядком пожежна служба була подібною військовій і тут так само діяла поширена в ту пору муштра. Пожежникам дозволялося залишати розташування команди лише раз на тиждень для відвідування лазні. Одного разу на місяць їм надавалося звільнення на одну добу.
Почергову варту вони несли на каланчі, біля воріт, на конюшні, в інших місцях. Їх залучали крім того до розбирання завалів, згарищ, пошуку утоплених і т. ін. На озброєнні були передусім діжки для води, відра, багри. [17, с.3]
Звичайно, сили і можливості служби були незначними. Тож вогонь завдавав значних збитків і навіть втрат. За статистикою 1842 - 1845 рр. загинуло на пожежах у повіті – 3 чол. [22, с.159]
Поліпшенню пожежної охорони посприяло запровадження у 1864 р. в Російській імперії обов’язкового страхування усіх будівель (приватних і громадських). Місцевим самоврядним установам дозволялося спрямовувати лишки від страхового збору на протипожежні заходи. Особливо це було актуальним для сільської місцевості, де волосні правління і сільські громади дістали можливість формувати й утримувати добровільні пожежні загони. [20]
Разом з тим у повітовому Радомислі додаткову й значну пожежну небезпеку несла щільність забудови. Адже будівлі у місті були переважно деревяними (за зведенням 1848 р. у Радомислі з 563 будинків 558 були побудовані з дерева). І коли вогонь охоплював один будинок, полумя вільно перекидалося до сусіднього, значно утруднюючи локалізацію і гасіння пожеж. Тож загоряння, що виникали, ставали справжнім стихійном лихом, приборкати яке було надзвичайно складно.
Ось що, приміром, повідомлялося в газеті «Киевлянин» 18 квітня 1880 р.:
«Пожежа в Радомислі. Жахливе  лихо спіткало місто. 14 квітня об 11-й годині дня загорівся сарай єврея кравця Пейси Ясногородського і за дві години не стало двох кварталів міста. За сильного вітру, що перейшов затим у буревій, пожежа із жахливою швидкістю охопила два квартали і знищила все вщент. Жодного порятунку марно було чекати, особливо за повної відсутності пожежної команди та інструментів. Що можуть зробити якихось сім-вісім осіб пожежних десяцьких при пожежі, яка охопила за півгодини простір у 10 і більше тисяч квадратних сажнів. Тут було можливим тільки одне: sauve qui peut (рятуй, що можеш – фр.). Так і робили. Кожен захоплював, що міг зі свого майна і рятувався, не збираючись гасити будинок, який загорівся, чи іншу будівлю. Ще одна така пожежа і від міста залишаться лише купи попелу. Згоріло загалом 65 будинків і щонайменше стільки ж холодних споруд, 45 лавок, кам’яне двоповерхове чоловіче училище і 4 єврейських молитовних будинки. Збитки величезні.»


Рівно через рік 22 квітня 1881 року ситуація повторилась. У Радомислі знову накоїла лиха велика пожежа, що спалахнула опівночі. Цього разу постраждали лавки на Торговельній площі, а також 36 дерев’яних та 2 кам’яних будинки, 24 тимчасово споруджених балагани. Як зазначалося в офіційному повідомленні, пожежа почалась з торговельної лавки Віненського, яку замкнули о 10-й вечора. Товари з інших лавок вдалося винести. [2, с.4]
На жаль, це були непоодинокі випадки, що завдавали значної шкоди та збитків людям. У 1888 році в Радомишлі виступив відомий композитор і музикант Петро Чайковський з благодійним концертом, зібрані гроші з якого було передано на допомогу погорільцям. [23, с.61]
Пожежі, що виникали у культових спорудах, знищуючи їх, змусили вживати протипожежних заходів єпархіальне правління. У 1882 році було запроваджено страхування церков, причетових споруд і церковного начиння та утворено пожежний капітал духовенства Київської єпархії.
В одному з єпархіальних циркулярів священикам вводилось в обов’язок особисто перевіряти храм, перед тим, як зачиняти його. [5, с.40]
У 1890 р. до Радомишльської пожежної команди входило 8 пожежних, які мали в користуванні 6 коней, 3 труби, 11 діжок. На її утримання виділялося 1401 руб на рік.
В Радомислі на ту пору нараховувалося 972 житлових будівлі. Упродовж 1881 – 1890 рр. в місті сталась 31 пожежа, від яких постраждало 70 помешкань. В середньому кожна пожежа зачіпала 2,3 домогосподарства. Заподіяні збитки становили 106 475 руб. (на одну пожежу припадало 3434 руб. збитків).
За губернськими звітами Радомисль належав до міст з найбільшим розповсюдженням пожеж та найзначнішою завданою шкодою. [12, 116-118]
Проте протягом цього десятиріччя пожежі фіксувалися тільки в семи роках. У 1884, 1887, 1889 рр. таких випадків не було. Водночас в окремі роки пожежі задавали особливо значних руйнувань. У 1881 р. від 11 пожеж погоріло 39 обійсть, завдані збитки становили 70692 руб. У 1882 р. 4 пожежі охопили 9 дворів, спричинивши шкоду на 20806 руб.
В одному випадку пожежа спалахнула від блискавки (3,3 %), в чотирьох (12,9 %) – через погано влаштоване пічне опалення, в 15 (16,9 %) – внаслідок необережного поводження з вогнем, з інших причин сталося 12 пожеж (38,7 %).  [12, с.121]
У населених пунктах повіту ситуація також була пожежонебезпечною. Від 1122 пожеж, що виникли за ці десять років, потерпіло 2358 домоволодінь, заподіяно збитків на 2243721 руб. (на одну пожежу – 2000 руб.).
На кожну сільську громаду припадало в середньому дві пожежі на десятиріччя, зачіпаючи 4 сільських двори.
Ці показники перевищували середні по губернії.  Притому 42 пожежі спалахнуло від блискавки, 134 – через несправні печі та димоходи, 249 – з необережності, 246 – внаслідок підпалів.  [12, с.122-123]
В кінці ХІХ ст. річне утримання радомисльської пожежної команди становило 1703 руб. 36 коп. (платня пожежників була досить пристойною – біля 10 рублів на місяць).  Примітно, що протягом 1897 р. в місті не спалахнуло жодної пожежі. [13, с.34-35]
Проте у 1899 р. в Радомислі сталося 7 пожеж,  від яких постраждало 8 дворів, а завдані збитки становили 5975 руб. У повіті було 148 випадків загорянь, що охопили 283 домогосподарства, спричинивши шкоди на 229952 руб.
Того року урядом вирішено було значно поліпшити протипожежне забезпечення у сільській місцевості. За браком казенних коштів на ці потреби Міністерство Внутрішніх Справ кредитувало облаштування та покращення сільських пожежних підрозділів. Розрахунок робився на те, щоб пожежний обоз, організований у визначеному селі, міг надавати допомогу у гасінні пожеж у найближчих селах, розташованих на відстані не більше 5-6 верстов. [14, с.114-116]
І вже станом на 1900 рік пожежна частина в Радомислі нараховувала 10 працівників, що користувалися каланчею та утримували 8 коней, мали на озброєнні 5 пожежних труб з рукавами, 7 літніх дрог, 6 діжок, 6 відер, 2 драбини, 6 багрів, 8 сокир, 2 лома, 5 лопат. Утримання пожежної частини обходилося казні в 1711 руб. 35 коп. на рік.
Діяли також пожежні обози в селах (в межах теперішнього Радомишльського району): Березці (тут для пожежних потреб було 4 діжки та 2 багри), Борщів (3 діжки,  4 багри), Велика Рача (4 діжки і 4 багри), Веприн (7 діжок, 9 багрів і 2 драбини), Верлок (3 діжки, 2 багри), Вирва (2 діжки, 2 багри), Вишевичі (8 діжок, 5 багрів), Глиниця (2 діжки, 2 багри), Гута-Купне – склозавод (1 помпа, 2 діжки, 2 багри), Дітинець (2 діжки, 3 багри), Забілоччя (5 діжки, 4 багри, 4 відра), Заболоть (4 діжки, 4 багри), Заньки (2 діжки, 2 багри), Кичкирі (3 діжки, 2 багри), Котівка (4 діжки, 4 багри), Кочерів (8 діжок, 5 багрів, 2 відра), Краснобірка (4 діжки, 5 багрів), Лутівка (3 діжки, 4 багри), Мала Рача (6 діжок, 2 багри, 2 відра), Меделівка (4 діжки, 3 багри), Межирічка (8 діжок, 4 багри), Мінини (5 діжок, 4 багри), Мірча (6 діжок, 6 багрів), Моделів (3 діжки, 5 багрів), Негребівка (2 діжки, 2 багри), Нова Буда (3 діжки, 3 багри), Облітки (3 діжки, 5 багрів), Пилиповичі (4 діжки, 6 багрів), Потіївка (4 діжки, 4 багри), Раївка (4 діжки, 2 багри), Раковичі (3 діжки), Русанівка (3 діжки, 5 багрів), Ставки (7 діжки, 4 багри, 1 драбина), Стара Буда (2 діжки, 2 багри), Хомівка (2 діжки, 2 багри), Чайківка (4 діжки, 6 багрів), Чудин (3 діжки, 3 багри), Юрівка (2 діжки, 3 багри). [19, с.1004]
І хоча це вже було чималим зрушенням, боротися з великим вогнем такими силами і технічним забезпеченням було неможливо.
У 1903 році від пожежі згоріла паперова фабрика у селі Дитятки – найпотужніше промислове підприємство Радомисльського повіту і одне з найбільших у галузі на теренах Російської імперії. Вогнем було вщент знищено всі споруди фабрики, залишилися лише кам’яні стіни та металеві машини, непридатні для відновлення. Завдані збитки становили більше мільйона рублів. Тож підприємство припинило своє існування. Разом з тим ця подія засвідчила й недоліки протипожежного захисту подібних потужних об’єктів, бо у рапорті за підсумками інспекції, проведеної тут у 1899 р., жодних заходів для запобігання пожежам не наводилося. [6, с.34-35]
У 1911 р. в місті Варшавським товариством Зелінського в Радомислі було споруджено водогін, а поруч з присутственими місцями збудували водонапірну вежу. Вона була обладнана оглядовим майданчиком, на якому відтоді постійно вартували пожежники. 



Про пожежу вони сигналізували ударами дзвону, а також прапорцями, вночі – ліхтариками. Взимку при сильних морозах вивішений на вежі червоний прапор сигналізував городянам, що навчання у школах того дня не буде. Керувалися крім того пожежники певною системою спеціальних сигналів. [14, с.303]



Прокладання містом водогінних мереж дало змогу обладнати пожежні гідранти для забору води на випадок виникнення пожежі.
Уже в ті часи започаткувалась традиція залучати вогнеборців до ліквідації наслідків стихійних лих, пошуку потопельників і т.ін.
У 1913 р. міська управа викупила будинок на Соборному майдані у єврея, куди перевела пожежну команду. Тут вона дислокувалась до кінця ХХ століття.


Пожежна команда в повітовому Радомислі.

На ту пору в структурі міського управління при пожежній команді було запроваджено посаду брандмейстера. В 1912-1914 рр. її обіймав Володимир Антонович Домашевич.
Затим брандмейстером працював  Степан Петрович Грушко, поклавши початок справжній династії пожежних. Його справу продовжили зокрема син, онук. [15, с.150]
Здійснений у 1915 р. губернатором М.Суковкіним під час відвідин Радомисля огляд дружинників місцевого вільного пожежного товариства  засвідчив добру підготовку й виучку місцевих вогнеборців. [16]
У пору революційних потрясінь 1917-1920 рр. вогонь нещадно косив і села, й міста. Поширеними були підпали, як засіб помсти чи зведення рахунків з непокірними елементами, а то й цілими громадами. Часто-густо «пускали червоного півня» під час непоодиноких єврейських та інших погромів.
Практика підпалів застосовувалась і у пору войовничого атеїзму, коли таємниче спалахували й горіли церкви. [8, с.5]
Припускалося, що наслідком навмисного підпалу могла бути пожежа, що  в червні 1921 року охопила вулицю Купальну. Після загоряння одного з будинків згоріла суціль майже вся вулиця, у тому числі й одна з окрас міста – єврейська синагога.


Радомисльська синагога після пожежі.

Київський губернський ревком, який очолював відомий радянський діяч Я.Гамарник, надав тоді допомогу радомисльським погорільцям на 10 мільйонів карбованців, ще 150 мільйонів за його клопотанням мав надати уряд. [9, с.3]
У 1934 р. штат міської пожежної частини складався з 22 працівників. На озброєнні пожежників було дві машини, вісім коней, чотири діжки, гаки, сокири, мотузки. [24, с.221]
У 1936 р. в СРСР було утворено спеціальну наглядову й контролюючу структуру – державний пожежний нагляд. У Радомишлі відтоді вводилась посада Державного інспектора з пожежного нагляду. У різні роки ці функції виконували П.Рафальський, П.Спіцин, О.Голіков, В.Беднарський, О.Прохасько, М.Глушаков, В.Глистюк, І.Чернишевич та ін.
Після нападу Німеччини на Радянський Союз пожежній охороні довелося докладати надзусиль для захисту від вогню важливих об’єктів, населених пунктів, для боротьби з пожежами після авіаційних та артилерійських обстрілів.
Війна завдала величезних збитків народному господарству. Під час боїв будівлі та споруду потерпали не лише від артилерійських обстрілів та авіаударів, а й від вогню. 
У звіті відновленого після вигнання гітлерівців Радомишльського райкому КП(б)У зазначено, що в місті під час війни згоріло 142 будинки. Від вогню постраждали завод ім.Сталіна, маслозавод, пивзавод, три приміщення МТС, школи, Піонерпалац, дитсадок, три будинки у військовому містечку 8-го артполку, готель, аптека. Партизанами у серпні 1943 р. під час розгрому німецького гарнізону в Радомишлі було спалено суконну фабрику та міст через Тетерів.
У Радомишльському районі згоріло 254 будинки, 4 заводи, 12 шкіл, 7 клубів, 3 мости, 8 млинів, 3 дитсадки, 7 будівель установ. Вогонь знищив 15241 центнер зерна. [3, с.2]
За вчинений партизанами напад на поліційний обоз карателями було спалено село Хомівку, під час визвольних боїв вогонь знищив село Меделівку.
Пожежники бережуть память про своїх колег, що брали участь у Другій світовій війні і загинули у боях.
Вже по війні у Заболоті мешкав Герой Радянського Союзу Михайло Грищенко, військовий санітар, котрий у передвоєнні роки працював пожежником. Примітно, що в описі його подвигу при представленні до нагороди наводиться факт порятування ним з палаючого будинку кількох поранених радянських воїнів. [4, с.107-108]


Михайло Павлович Грищенко (другий справа у першому ряду) на зустрічі з колективами райвідділу внутрішніх справ і пожежної частини. 1975 р.

Відновилась пожежна частина в Радомишлі на початку 1944 року. Водночас у повоєнний час розгорнуло діяльність у Радомишлі добровільне пожежне товариство, яке надавало послуги з ремонту пожежних насосів, зарядки вогнегасників, виготовлення пожежного знаряддя  з ремонту і перекладки печей, очищення димоходів та ін. [1, с.2] У штаті міського комунального підприємства працював сажотрус. [11, с.3]
Пожежники першими ступили на приборкання розбурханого ядерного реактора на Чорнобильській АЕС після аварії 26 квітня 1976 року. І вже 28 квітня на допомогу вогнеборцям Прип’яті вирушили їх колеги з інших міст і районів. Серед перших радомишлян, котрі взяли участь у  ліквідації аварії на ЧАЕС були О.Бахман, В.Турман, І.Глущенко, В.В.Білоконь, В.Вознюк, П.Войналович, М.Янович, померли В.Беднарський, О.Голіков, А.Ковальчук, З.Віногородський, М.Хоменко, В.П.Білоконь та інші. [7, с.2]
У 1993 році в районі діяли підрозділи пожежно-сторожової охорони у Веприні, Борщеві, Кичкирях, Осичках, Пилиповичах, Великій Рачі, Потіївці, Чайківці, Кочерові, Забілоччі, Вишевичах, Котівці, Леніному. Добровільні пожежні дружини були створені у лісгоспі, меблевій фабриці (у 1990-х рр. – підприємство «Рада»), на хлібозаводі та заводі капронових виробів («Алмаз»), машинобудівному, льонозаводі, пивоварному. [18, с.4]


Пожежна техніка – на лінійці готовності.

У 1996 р. році в Україні було утворене самостійне Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (у 2010 – 2012 рр. – Міністерство надзвичайних ситуацій), якому підпорядковувались пожежні служби та підрозділи.



У жовтні 1997 р. в Радомишлі стало до ладу нове пожежне депо, збудоване на вул. Івана Франка.


Нове пожежне депо в Радомишлі. 1997 р.

Попервах його планували побудувати на вулиці Воїнів-Інтернаціоналістів. Але проти такого будівництва рішуче виступили мешканці прилеглих до обраної ділянки обійсть, у яких мала вилучатись присадибна земля. Зваживши на громадські протести, обрали врешті інше місце для майбутнього депо.


На чергування в новому пожежному депо заступає караул лейтенанта А.Велігурського: молодші сержанти С.Мосійчук і О.Нещерецький, командир відділення, сержант В.Шестаков, водій В.Гончаренко.

На початку ХХІ століття в районі діяли міжколгоспні пожежні команди у Вишевичах і Потіївці, підрозділи пожежно-сторожової охорони – у Кичкирях, Пилиповичах, Леніному (Ставки), Осичках, Котівці, Великій Рачі, Кочерові, Забілоччі, Заболоті. [7, с.2] Проводились змагання з пожежно-прикладного спорту і огляди пожежних підрозділів, що користувались популярністю. Неодноразовими переможцями цих змагань ставали пожежники з Пилиповичів.
  



Попри пожежну охорону і профілактичні заходи, що вживаються для запобігання пожежам, час від часу вогняна стихія нагадує про себе руйнуваннями, збитками, людськими втратами.
Серед найрезонансніших пожеж сучасного періоду історії Радомишльщини – міський кінотеатр, що згорів ущент 1962 року, пожежа на меблевій фабриці (1990 р.), знищена вогнем церква у с.Вишевичі (2012 рік), лісові пожежі, що мали особливо загрозливе поширення 2015 року.

З 2012 р. після реорганізації МНС у Державну службу з надзвичайних ситуацій у Радомишлі діють районний сектор Державної служби з надзвичайних ситуацій і Радомишльська протипожежна частина №16.

*     *     *

Література і першоджерела:

1. Добровільне пожежне товариство. / Радомишль: «Соціалістична перемога», 10 червня 1951 р.
2. Довгополова Л. Слідами однієї пожежі. / Радомишль: «Зоря Полісся», 7 серпня 2015 р.
3. Збитки, нанесені війною. / Радомишль: «Зоря Полісся», 25 грудня 1993 р.
4. Золотые звезды Полесья. / К.: Политиздат Украины,1978.
5. Киевские епархиальные ведомости. / К., 1882, №2.
6. Мацюк О. Папір та філіграні на українських землях. / К.: «Наукова думка», 1974.
7. Молодико В. Завжди на посту. / Радомишль:  «Зоря Полісся», 29 січня 2000 р.
8. Молодико В. З історії сіл району. Чудин. / Радомишль:  «Зоря Полісся», 12 червня 2015 р.
9. Молодико В. Погляд крізь роки. / Радомишль: «Зоря Полісся» від 17 листопада 1993 р.
10. Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. 1701-1839. т.2. / С.П-б., 1907.
11. Науменко В. Нове - це добре забуте старе. / Радомишль: «Зоря Полісся», 10 березня 2016 р.
12. Памятная книжка Киевской губернии на 1892 год. / К.,1892.
13. Памятная книжка Киевской губернии на 1899 год. / К.,1899.
14. Памятная книжка Киевской губернии на 1901 год. / К.,1900.
15. Памятная книжка Киевской губернии на 1915 год. / К.,1915.
16. Пирогов О. Дворянское собрание в уездном городе Радомысле. / http://town-and-people.livejournal.com/31112.html
17. Соболевський О.  155 років тому в Радомислі було утворено першу пожежну команду. / Радомишль: «Зоря Полісся», 16 серпня 1995 р.
18. Соболевський О.  Цього разу – не пожежа. / Радомишль: «Зоря Полісся», 9 червня 1993 р.
19. Список населенных мест Киевской губернии. / К., 1900.
20. Студінський В.  Малинська пожежна служба: період становлення. / http://infomalin.biz/blog/57/entry/124/.
21. Тимошенко Л. Нариси з історії Радомишля. / Радомишль: «Зоря Полісся», 1997-99 р.
22. Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. ч.1. / С.П-б.,1852.
23. Цвік Г. Історія Радомишля. / Житомир: «Полісся», 2002.
24. Цвік Г. Історія Радомишля. / Житомир: М.Косенко, 2015.



Немає коментарів:

Дописати коментар