Газета – наш незмінний літописець. Поки що…

 

Якось один із завсідників популярної соцмережі, коментуючи моє краєзнавче дослідження, що стосувалося певних літописних свідчень, поцікавився: а чи веде хтось нині сучасний літопис Радомишля? Відповів йому, що, звісно, такої професії як літописець тепер не існує. Проте події, що відбуваються на Радомишльщині, усякчас ретельно фіксуються. Таку функцію тут виконує місцева газета, і робить вона це майже безперервно, починаючи з 1912 року, коли в місті започаткувалося видання «Радомислянін». Його справу продовжили газетні наступниці, що були у першому своєму десятилітті «повітовками», а затим протягом майже сторіччя «районками».

У різні періоди, з огляду на періодичність виходів на тиждень, це був п’яти-, чотири-, три-, дводенник, з 2006-го – тижневик, а перерви 1917-1922, 1924-1931, 1941-1944 років, пов’язані зі суспільно-політичними потрясіннями чи пертурбаціями.

Втім і в ці проміжки, інформація про примітні події на Радомишльщині час від часу в періодиці подавалась. Про них повідомляли губернські, окружні, обласні, республіканські видання. Звісно, обмежено й вибірково, позаяк можливості місцевої преси у висвітленні довколишнього життя значно ширші. Разом з тим з цензурних причин ті чи інші події та явища таки залишалися поза увагою. Так було і в імперські, і в радянські часи, подеколи й у новітню пору. Позаяк з роками, коли завіса таємності знімалась, нащадки таки оприлюднювали замовчувані раніше факти.

Тож обов’язки «літописця» газетярі виконували й виконують справно. Недарма один із широковживаних синонімів до слова «газета» має означення «часопис», що за сутністю цілковито ототожнюється з «літописом».

В музейній кімнаті редакції газети «Зоря Полісся» дотепер зберігаються підшивки цього видання та його попередників від 1945 року. Є окремі примірники газет попередніх років. Тимчасом існує свідчення, що колись тут були навіть зшитки «Радомисляніна», але в пору, коли редакційні приміщення опалювалися грубками, через недогляд прибиральниця пустила унікальне зібрання на розпал.

Зрештою примірники радомишльських газет зберігаються у державних книгозбірнях (Книжковій палаті, національних бібліотеках), держархівах.

Рік 1945-й додався до літописного газетного реєстру лише нещодавно. У 2023-му, дякуючи краянинові Василеві Старжинському, до Радомишля повернулась ця частинка його історичного літопису – підшивка районної газети «Соціалістична перемога» за 1945 рік. Тож на втіху поціновувачів нашої минувшини зафіксовані в газеті літописні свідчення тогочасного (і не тільки) життя стають доступнішими ще на один рік.

З газетних публікацій 1945-го. 

Кілька років тому вийшла друком книга дослідників-радомишлян Валерія Фісуна та Руслана Майстренка «Радомисль 1919-1923: життя на межі смерті». У ньому за літописною традицією докладно подано хронологію подій, що відбувалися в ті роки на радомишльських теренах. Як зазначено в анотації до цього монографічного дослідження, висвітлена у ньому історія краю «базується на інформації з газет [зокрема й радомишльських] 1919-1923 років, а, отже, автори послуговувалися винятково фактологічним матеріалом».

Примітно, що віднайдено ними невідоме раніше друковане видання, що виходило в Радомислі. Притому – україномовне.  У травні 1920 року з відновленням у повітовому місті влади Української народної республіки її місцеві органи почали видавати тут газету «Громадська думка». На жаль, з черговим наступом червоних російських військ і новою більшовицькою окупацією краю цей процес, ясна річ, припинився. Наразі відоме число газети за номером 1 від 18 травня 1920 року, що додає літописних свідчень з тогочасного життя Радомишльщини.

Газетний літопис відчутно прислужився історику та краєзнавцю Геннадію Цвіку у створенні ґрунтовної «Історії Радомишля». У цій фундаментальній праці, що вже побачила два видання, практично увесь повоєнний період (з 1945 року й дотепер) рясніє посиланнями на публікації місцевих газет – передусім «Соціалістичної перемоги» та «Зорі Полісся».

Власне, історико-краєзнавчі пошуки не можуть не спиратися на газетні чи їм подібні свідчення, що є вагомими й невід’ємними віддзеркаленнями конкретного історичного періоду.

Чого гріха таїти: у сьогоденні газети свою популярність поступово втрачають. Головним джерелом інформації для читачів дедалі більше слугує інтернет. Хоча для багатьох представників старшого покоління друкована преса була й залишається важливим та незамінним джерелом.

Роздержавлення, що ставило за мету позбавити видання «засновницького цензора», натомість лишило газети вагомої матеріальної бюджетної підтримки. Відтак з року в рік зростає реєстр видань, що за браком коштів наказали довго жити. Ось і з початком 2024-го в Житомирській області припинили існування одна з найдавніших обласних газет «Житомирщина» та п’ять «районок». Тож відповідні регіони зосталися без своїх «літописців».

«Зоря Полісся» завдяки підтримці передплатників поки ще тримається. Слід сподіватися, що така підтримка й надалі буде свідомою, а «літописні» (і не тільки) традиції продовжуватимуться. Подбаймо про спадок, що його залишимо нащадкам.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 6 січня, 2023 р., 5 січня 2024 р.