Оберігаймо свої історичні традиції й надбання

  

Надзвичайно обурило мене поширене в мережі повідомлення про ініціативу групи місцевих депутатів та іже з ними про перейменування двох радомишльських вулиць: Великої Житомирської та Малої Житомирської – відповідно на Замкову й Житомирську. Бо, чесно зізнаюся, такого й не міг собі уявити. Адже запропоновано перейменувати історичні назви, офіційно відомі на наших теренах близько двох століть, а до того вони були вживані серед містян, як подорожній орієнтир (у давнину битий шлях з Києва на Житомир вів саме через Радомишль). Водночас жодного історичного підґрунтя не має пропонована ініціаторами перейменування нова назва Великої Житомирської вулиці – Замкова.

Більшовики, що ствердилися у владі 1920-го, почали творити «нову топонімічну політику» (топоніміка – наука про назви), перекресливши усі попередні міські традиції та напрацювання у цій царині. Доходило часом до маразму, коли Велику Житомирську у 1921 році попервах перейменували на Шевченківську, а через два роки офіційно нарекли вулицею «імєні гєроя рєволюциї таваріща Фєдоровского». Згодом, коли вже забулося, хто він такий, її перейменували спочатку на Сталіна, а потім на Ломоносова.

 

Мала Житомирська тимчасом стала першим прикладом перейменування радомишльських вулиць ще за царської доби, коли її назвали Олександрівською, затим за більшовиків вона іменувалась Поштовою, Ленінською, Науменка, Леніна.

Історичні назви цим вулицям, до речі, найдовшим у Радомишлі, повернули у 1995-му. Здавалося б – крапка.

Аж ні, комусь закортіло новизни.

Одначе, ініціюючи нові їх зміни, підписанти чомусь забули про визначений міською радою Порядок найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів та споруд на території Радомишльської міської ради, як і те, що всі пропозиції, які надходять до міськради з приводу присвоєння чи перегляду топонімічних назв, обов’язково розглядаються створеною міською радою Комісією з найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ та скверів на території Радомишльської міської ради (такі комісії зазвичай називають топонімічними), аби було зроблено експертну оцінку перейменувальній ініціативі чи пропозиції. І це не похвальба чи бравада, бо до складу комісії, яку мені довірено очолювати, входять не просто громадські активісти, що часом на засіданнях комісії мовили щось на зразок «я в цьому не розуміюся, але вважаю…», а люди, які принаймні з цим пов’язані своїм фахом, напрацюваннями в дослідженні історичного минулого, зокрема й топонімічного. Членами комісії є місцеві історики, краєзнавці, мовники, юристи, фахівці з містобудування та збереження історико-культурної спадщини, представники громадськості. Проте доводиться, на жаль, констатувати, що останнім часом рішення зі зміни міських топонімів ухвалювалися без висновків та рекомендацій комісії.

Що стосується згаданого Порядку, то ним визначено, що пропозиція щодо зміни тієї чи іншої назви повинна супроводжуватися встановленим переліком документів, які до неї додаються. У їх числі обов’язково повинна бути Пояснювальна записка, в якій міститься обґрунтування необхідності перейменування та надання пропонованої назви. Не тільки записки, а й жодного пояснення ініціатори змін не надали.

Чому їхню пропозицію всупереч встановленому міською Порядку поспішно винесли на громадське обговорення, – незрозуміло. Хоча чому тут дивуватися, коли подібні приклади нехтування законодавчими вимогами і власними рішеннями бачимо раз-по-раз на найвищих владних рівнях.

З приємністю, проте, відзначу, що до честі радомишлян, які долучилися до обговорення, жодного схвалення чи підтримки у їхніх коментарях не знайшов.

Ініціатива зі зміною історичних назв вулиць Великої Житомирської та Малої Житомирської в Радомишлі, крім того, не узгоджується із законодавчими актами.

У Законі України «Про географічні назви» вказано, що Перейменування географічних об’єктів (топонімів) здійснюється зокрема у випадку необхідності повернення окремим географічним об’єктам їхніх історичних назв (ст.5), а не навпаки.

Так само у рекомендаціях Українського Інституту Національної Пам’яті, як центрального органу виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті, щодо виконання законів, пов’язаних з декомунізацією та деколонізацією нашої топоніміки, за якими упродовж останнього десятиріччя здійснено масові перейменування топонімів з комуністичними та російськими пропагандистськими назвами, у тім, що стосується нових найменувань, також наголошується, що насамперед мають бути відроджені історичні назви топонімічних об’єктів.

І насамкінець – головне. Рішенням Радомишльської міської ради 6 скликання №745 від 29 травня 2014 року встановлено, що не підлягають перейменуванню назви вулиць та топонімічні об’єкти, які символізують історію міста та пам’ятні віхи його розвитку. У визначеному переліку – Велика і Мала Житомирські вулиці. Мовби передбачаючи можливі майбутні спроби можновладців позбиткуватися над історичною спадщиною, міськрада у такий спосіб створила певний запобіжник. На жаль, досі відповідні служби так і не спромоглися внести їх до реєстру міської історичної спадщини. Адже назви теж можуть і повинні бути узаконеними пам’ятками історії та культури, щоби ні в кого не виникало спокуси на них зазіхати.

Потреба оберігати їх прописана Законом про місцеве самоврядування, де йдеться про організацію охорони пам’яток історії та культури (ст.31, п.б, пп.5), Законом про збереження культурної спадщини, до якої, як у ньому зазначено, входять також історично сформовані вулиці (ст.2, п.2, абз.5), а до повноважень міської ради віднесено забезпечення охорони культурної спадщини (ст.6, п.2, пп.1).

Тож, звертаючись до тих, що підписалися, хочу зауважити, що при владі ви були-є-будете якийсь десяток-другий літ. А назвам у місті, що ви їх пропонуєте змінити, – щонайменше двісті років. Тож ваш обов’язок – не тільки дотримуватися конституційних засад щодо збереження й охорони культурної та історичної спадщини (ст.11, 15 Конституції), а й доводити це конкретними справами – наслідувати, берегти й примножувати добрі давні міські традиції, а не губити й ламати їх. Зобов’язує до цього й те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. №878 Радомишль занесено до Списку історичних населених місць України, відтак цей статус має спонукати громаду не тільки наповнювати його конкретним історичним змістом, а й утримуватися від будь-яких кроків, що ставитимуть приналежність до славної історичної когорти під сумнів.