Упродовж липня-серпня 2024-го
на планеті Земля було
зареєстровано десять землетрусів різної потужності – з магнітудою від 3,9 до
6,4 за шкалою Ріхтера, якою узвичаєно вимірювати силу підземних поштовхів.
Сталися вони у далеких від нас Чилі, Панамі, Коста-Риці, Японії та островах
Тонга й Тайвані і в сусідній Румунії. А чи відчули або бодай помітили їх
пересічні краяни? Напевне, ні. Одначе саме завдяки фахівцям з Радомишльщини
інформація про ці явища, що можуть засвідчувати чи попереджати про значну
небезпеку і навіть катастрофи, надійшла до відповідних державних та міжнародних
структур.
Уже понад шість десятиліть
цілодобово відстежують щонайменші порухи нашої чутливої земної кулі у Головному
центрі спеціального контролю (ГЦСК), що розташований у селищі Городок. Свого
часу він був створений для військових потреб і призначався для виявлення
ядерних вибухів, зокрема й випробувальних. Побіжно фіксувалися й природні,
техногенні та інші поштовхи – не лише землетруси, а й коливання, спричинені
падінням метеоритів або літальних апаратів, різноманітними вибухами,
виверженнями вулканів, а також геофізичні явища – грозові розряди, магнітні
бурі тощо. Ці функції тут виконують дотепер, змінивши, щоправда, свою колишню
військову структуру на цивільну. А Україна, як учасниця міжнародного
безпекового Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ), взяла
на себе передбачені ним зобов’язання, що стосуються контролю за ядерними
випробуваннями. Відтак саме завдяки ГЦСК передаються відповідні повідомлення до
Міжнародного центру даних, що у Відні.
Втім означення «Центр» у назві ГЦСК
вказує лише на дислокацію головного офісу в Городку, де, власне, вся інформація
накопичується на спеціальних серверах, а надходить вона сюди з тринадцяти пунктів
спостереження, розташованих у різних куточках України. Сім з них – на
Житомирщині, родзинкою яких є сейсмічна станція PS-45, споруджена на межі
Малинської та Радомишльської громад біля Ворсівки.
Подібних станцій у системі ДВЯЗВ –
50 по всьому світу. Цілковито охоплюючи земну кулю, вони ще й перекривають одна
одну, бо для кожної існують так звані «зони тіні», яку сейсмостанція практично
«не чує». Для Ворсівської, приміром, – це південноамериканський регіон.
Її номер у світовому реєстрі – якраз
45-й. Притому входить вона до п’ятірки найчутливіших та найдостовірніших. Одне
з пояснень цього феномена, як стверджують фахівці, – розташування станції на
потужному гранітному щиті. Для Житомирщини – це природне багатство, тому вона
беззаперечний сейсмоспостережний лідер в Україні.
Саме граніти є надзвичайно чутливою
природною мембраною. Відтак встановлені у їхніх покладах сейсмоприймачі добре
фіксують будь-які коливання поверхні Землі. Таких датчиків станція нараховує
24. Кожен із них опущений у 127-міліметрову свердловину (їх 23), ще один – в
головній шахті, що сягає 40 метрів углиб.
Світлини з
мереж.
В залежності від залягання граніту
свердловини мають глибину від 19 до 100 метрів. Різне заглиблення також
вважається вагомим елементом загальної чутливості. А ще ж охоплюють вони
територію майже у 800 квадратних кілометрів на обширах колишніх Радомишльського
та Малинського районів.
Так що тут Ворсівка – це теж лише
центральна локація і пункт збору, куди надходять сигнали з усіх
сейсмоприймачів. І їх фіксація, обробка та аналіз надзвичайно важливі для
безпеки не лише окремих держав, а й людства загалом.
Наразі свій важливий внесок у
світову безпекову систему роблять фахівці нашого регіону.
Газета «Зоря Полісся», 30 серпня 2024 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар