Нині нам неможливо уявити стосунки
людей у суспільстві без прізвищ. Проте з'явились вони у нас порівняно недавно.
Зокрема на українських землях масово прізвища почали поширюватись у ХVІ - ХVII
століттях. А до того люди користувалися виключно іменами та по батькові.
Згадаймо хоча б стародавніх руських князів: Ігор, Ярослав, Володимир, Василько.
А прізвища? Їх не було. До імені же додавали Святославич, Ростиславич і т. ін.
Поява прізвищ пов’язується із
запровадженням юридичних дій в оформленні різних майнових справ: купівлі,
продажу, спадку. Тому і застосовувались вони у пам’ятках ділової мови спочатку
серед знаті, а потім і міщан (передусім ремісників та торговців), селян. Саме
ремісництво обумовило чи не найпоширеніші прізвища, які свідчили про ремесло їх
власників: Бондарі, Ковалі, Кравці, Пекарі, Міняйли, Гарбари та похідні від
них. Серед селян широко використовувались прізвища, які вказували на особу
батька, діда: Василенко, Григоренко, Дем'янчук і т. ін.
Та окрім родоводу прізвища нині
дають змогу визначити й місце проживання. Адже для певних регіонів характерними
є правила творення прізвищ. Не лише мовні особливості, бо розрізнити між собою
англійське, французьке чи іспанське прізвище нескладно. У східних слов’ян,
приміром, по різному застосовувалися ті чи інші суфіксні придатки.
Скажімо, Ковальов уважається
російським прізвищем. Ковалевич – білоруським, Ковальський - польським, а
Коваль, Коваленко, Ковальчук чи Ковалишин — українськими. Причому з певних регіонів.
Деякі з поширених у нашому краї прізвищ безпосередньо вказують на походження:
Білорус, Українець, Рускіх, Полєк... Або ж – Волинець, Поліщук, Бойко.
Поширення тих чи інших прізвищ
характерно й для різних населених пунктів. Приміром, майже безпомилково для
умов нашого району можна стверджувати, що Гальченко за походженням малорачанин,
Войтенко – великорачанин, Василенко або Глущенко — з Леніного-Ставків, Лузан
або Докіль — із Чайківки, Довгий — з Потіївки, Писаренко — із Заболотя,
Сташенко — з Вишевичів.
Проте значна група прізвищ
безпосередньо пов’язана з назвами населених пунктів і походить від них.
Наприклад, поширене на Лутівці Лутюк (або з деякими обумовленнями близьке до
нього Литвиненко) вважається похідним від назви села – колишнього хутірця при
однойменній річечці Лутівочці. Щоправда, буває й навпаки, коли назви сіл або
міст з’являлися завдяки їх засновникам або першим поселенцям: Макалевичі – від
Макалія, Чудин – від Чудіна, Вишевичі – від В’ячеслава, Заньки – від Зіновія,
Потіївка – від Потія, Кайтанівка – від Каетана, Кичкирі – від Кочкаря...
Значного
поширення набули прізвища, які походили від назв населених пунктів, у
єврейського населення, здебільшого серед середніх і біднішіх його верств, що
найчастіше піддавалися міграціям. За статистикою початку ХІХ століття, у місті переважали
саме євреї. Багато таких прізвищ зустрічаємо серед жителів Радомисля довоєнної
пори. Деякі з них вказують про належність до населених пунктів Радомишльщини:
Будиловський, Білокриницький, Морогівський, Торчинський, Забілоцький,
Миньківський. Були також прізвища Коростишівський, Брусиловський, Малинський,
Черняховський, Овруцький, Ситняковський. На жаль, доля їх власників виявилась
трагічною, обірвавшись у пору німецької окупації після масових розстрілів літа й осені 1941 року.
В тому переліку є й прізвища
Радомисльський, Радомисельський. До речі, його носили деякі відомі особистості.
І їх предки скоріше за все були вихідцями з Радомисля. Зокрема – український
вчений у галузі порошкової металургії та металознавства Радомисельський Ізраїль Давидович (1914,
Житомир - 1986, Київ), удостоєний за наукові розробки Державної премії УРСР та
Премії Ради Міністрів СРСР.
Радомисельський І.Д.
Радомисльський
— таким було справжнє прізвище політичного діяча і одного з керівників РСДРП,
ВКП(б), Радянської влади та Комінтерну Григорія Овсійовича Зінов’єва (1883,
Єлисаветград (Кіровоград) - 1936). Один з головних сталінських опонентів, він був
розстріляний у пору репресій тридцятих років.
Радомисльський (по матері Апфельбаум) Овсій-Гершко Аронович, що згодом став
Зінов’євим,
у молоді роки.
До речі, у зв'язку із Зінов’євим
(а це псевдонім) довелося якось почути цікаву версію щодо перейменування
Радомишля, у назві якого з 1946 року з’явилась літера «ш» замість «с». Коли я
запитав про причини такої заміни старожила міста, він багатозначно промовив:
— Сталін
наказав!
За його словами справа вийшла
така. 26 грудня 1943 року Радомисль у числі інших населених пунктів Житомирщини
був звільнений від гітлерівців. Про те, як годиться, повідомило Радінформбюро.
Зачувши повідомлення, Йосип Віссаріонович страшенно обурився:
— Як?
Чому досі не перейменували?
Адже «вождь народів» не міг навіть
уявити, що існує місто, назва якого хай і побічно, але вказує на розстріляного
опозиціонера. Тому швиденько змінили оту «незручну» літеру.
Звичайно, історія ця
легендарно-анекдотична і нагадує оповідку про царський палець, прикладений до
лінійки, від якого на плані, а потім і в реальності залишилась на залізниці
Москва – Петербург звивина. Проте, незважаючи на анекдотизм, усе ж свідчить,
який іноді несподіванй зв’язок може мати прізвище з географічною назвою.
Газета
«Зоря Полісся», 8 липня 1994 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар