четвер, 8 липня 2004 р.

Скажи мені своє прізвище, і я скажу... звідки ти


Нині нам неможливо уявити стосунки людей у суспільстві без прізвищ. Проте з'явились вони у нас порівняно недавно. Зокрема на українських землях масово прізвища почали поширюватись у ХVІ - ХVII століттях. А до того люди користувалися виключно іменами та по батькові. Згадаймо хоча б стародавніх руських князів: Ігор, Ярослав, Володимир, Василько. А прізвища? Їх не було. До імені же додавали Святославич, Ростиславич і т. ін.
Поява прізвищ пов’язується із запровадженням юридичних дій в оформленні різних майнових справ: купівлі, продажу, спадку. Тому і застосовувались вони у пам’ятках ділової мови спочатку серед знаті, а потім і міщан (передусім ремісників та торговців), селян. Саме ремісництво обумовило чи не найпоширеніші прізвища, які свідчили про ремесло їх власників: Бондарі, Ковалі, Кравці, Пекарі, Міняйли, Гарбари та похідні від них. Серед селян широко використовувались прізвища, які вказували на особу батька, діда: Василенко, Григоренко, Дем'янчук і т. ін.
Та окрім родоводу прізвища нині дають змогу визначити й місце проживання. Адже для певних регіонів характерними є правила творення прізвищ. Не лише мовні особливості, бо розрізнити між собою англійське, французьке чи іспанське прізвище нескладно. У східних слов’ян, приміром, по різному застосовувалися ті чи інші суфіксні придатки.
Скажімо, Ковальов уважається російським прізвищем. Ковалевич – білоруським, Ковальський - польським, а Коваль, Коваленко, Ковальчук чи Ковалишин — українськими. Причому з певних регіонів. Деякі з поширених у нашому краї прізвищ безпосередньо вказують на походження: Білорус, Українець, Рускіх, Полєк... Або ж – Волинець, Поліщук, Бойко.
Поширення тих чи інших прізвищ характерно й для різних населених пунктів. Приміром, майже безпомилково для умов нашого району можна стверджувати, що Гальченко за походженням малорачанин, Войтенко – великорачанин, Василенко або Глущенко — з Леніного-Ставків, Лузан або Докіль — із Чайківки, Довгий — з Потіївки, Писаренко — із Заболотя, Сташенко — з Вишевичів.
Проте значна група прізвищ безпосередньо пов’язана з назвами населених пунктів і походить від них. Наприклад, поширене на Лутівці Лутюк (або з деякими обумовленнями близьке до нього Литвиненко) вважається похідним від назви села – колишнього хутірця при однойменній річечці Лутівочці. Щоправда, буває й навпаки, коли назви сіл або міст з’являлися завдяки їх засновникам або першим поселенцям: Макалевичі – від Макалія, Чудин – від Чудіна, Вишевичі – від В’ячеслава, Заньки – від Зіновія, Потіївка – від Потія, Кайтанівка – від Каетана, Кичкирі – від Кочкаря...
Значного поширення набули прізвища, які походили від назв населених пунктів, у єврейського населення, здебільшого серед середніх і біднішіх його верств, що найчастіше піддавалися міграціям. За статистикою початку ХІХ століття, у місті переважали саме євреї. Багато таких прізвищ зустрічаємо серед жителів Радомисля довоєнної пори. Деякі з них вказують про належність до населених пунктів Радомишльщини: Будиловський, Білокриницький, Морогівський, Торчинський, Забілоцький, Миньківський. Були також прізвища Коростишівський, Брусиловський, Малинський, Черняховський, Овруцький, Ситняковський. На жаль, доля їх власників виявилась трагічною, обірвавшись у пору німецької окупації після масових розстрілів літа й осені 1941 року.
В тому переліку є й прізвища Радомисльський, Радомисельський. До речі, його носили деякі відомі особистості. І їх предки скоріше за все були вихідцями з Радомисля. Зокрема – український вчений у галузі порошкової металургії та металознавства Радомисельський Ізраїль Давидович (1914, Житомир - 1986, Київ), удостоєний за наукові розробки Державної премії УРСР та Премії Ради Міністрів СРСР.


Радомисельський І.Д.

Радомисльський — таким було справжнє прізвище політичного діяча і одного з керівників РСДРП, ВКП(б), Радянської влади та Комінтерну Георгія Овсійовича Зінов’єва (1883, Єлисаветград (Кіровоград) - 1936). Один з головних сталінських опонентів, він був розстріляний у пору репресій тридцятих років.


Радомисльський (по матері Апфельбаум) Овсій-Гершко Аронович, що згодом став Зіновєвим, у молоді роки.

До речі, у зв'язку із Зінов’євим (а це псевдонім) довелося якось почути цікаву версію щодо перейменування Радомишля, у назві якого з 1946 року з’явилась літера «ш» замість «с». Коли я запитав про причини такої заміни старожила міста, він багатозначно промовив:
— Сталін наказав!
За його словами справа вийшла така. 26 грудня 1943 року Радомисль у числі інших населених пунктів Житомирщини був звільнений від гітлерівців. Про те, як годиться, повідомило Радінформбюро. Зачувши повідомлення, Йосип Віссаріонович страшенно обурився:
— Як? Чому досі не перейменували?
Адже «вождь народів» не міг навіть уявити, що існує місто, назва якого хай і побічно, але вказує на розстріляного опозиціонера. Тому швиденько змінили оту «незручну» літеру.
Звичайно, історія ця легендарно-анекдотична і нагадує оповідку про царський палець, прикладений до лінійки, від якого на плані, а потім і в реальності залишилась на залізниці Москва – Петербург звивина. Проте, незважаючи на анекдотизм, усе ж свідчить, який іноді несподіванй зв’язок може мати прізвище з географічною назвою.

Газета «Зоря Полісся», 8 липня 1994 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар