понеділок, 8 червня 2015 р.

Один з тих, хто закладав наші газетярські традиції та підвалини


Ще донедавна його вважали старійшиною журналістського цеху на Житомирщині. І не тільки за вік, що перевалив за дев’ятий десяток, притому більше шести десятиліть свого життєпису він присвятив газетярській ниві. Між тим,  Леонід Васильович Яроцький стояв біля витоків утворення знаної і шанованої творчої організації – Спілки журналістів, котра об’єднала кращих представників величезного загону пишучої братії – працівників засобів масової інформації, як їх називають нині, - газет, журналів, радіо, телебачення.


Примітно, що з дев’яти членів оргбюро з утворення обласного спілчанського журналістського осередку, який виник у перші дні 1958 року, троє були радомишлянами. Окрім Яроцького, першопрохідцями тут стали тодішній редактор «Радянської Житомирщини», заболотчанин Іван Стеценко та обрана секретарем оргбюро Любов Яковець, уродженка Кичкирів. Тоді ж одним з перших в області утворився журналістський спілчанський осередок у Радомишлі, а редактор радомишльської газети, що на ту пору мала яскраву ідеологічну назву в тогочасному дусі - «Соціалістична перемога», став делегатом першого установчого з’їзду Спілки журналістів України.
Леонід Яроцький очолив радомишльську райгазету у 1953-му і редагував її до 1961-го. Для розвою газети це були справді вагомі й плідні роки. Хоча б і тому, що за дев’ять повоєнних років змінилося вісім редакторів, й ота кадрова лихоманка стосувалась також редакційного штату. Наразі Яроцькому вдалося не лише збільшити газету кількісно (з 1954 року районка почала стабільно виходити на чотирьох сторінках тричі на тиждень, тираж газети за цей період зріс з 2,5 до 4 тисяч примірників), а й насамперед якісно.
Районна газета перестала бути простим друкувальником офіційних повідомлень та статистичних зведень. Значно більше уваги почало приділятися висвітленню справ у районі, і не тільки виробничих,  а й освітніх, культурних, медичних, спортивних тощо. Безумовно, привертали увагу читачів публікації морально-етичного змісту, публіцистичні роздуми, нариси, розповіді про славних і знаних краян, репортажі, фейлетони, що виразно збагатили жанрову політику. Газета запровадила друк літературних спроб земляків – віршів, пісень, оповідань, гуморесок, досліджень краєзнавців про минувшину рідного краю, зовнішній вигляд приємно змінили світлини з місцевого життя.
До роботи в районці редактор залучив талановитих і амбітних місцевих творчих людей – Юхима Гончаренка, Леоніда Сінькевича, Сергія Хруленка, Віктора Кушніренка, Наума Гетмана, Доната Стеллецького, Анатолія Онопрійчука, котрі стали справжніми фахівцями журналістики і відомими майстрами друкованого слова. Саме в ті роки було закладено надійні традиції творення районного видання, які примножувалися й розвивалися наступними поколіннями радомишльських газетярів.
Наразі це не залишилося непоміченим «наверху», і у 1961-му Леоніда Яроцького перевели до Житомира. Попервах він став, за сучасною термінологією, партійним функціонером, курируючи пресу в обкомі КПУ. А в 1970 році повернувся на творчу ниву і очолив головну газету області, редагував яку 13 літ. Під його керівництвом «Радянська Житомирщина» неодноразово перемагала у всесоюзних і всеукраїнський журналістських конкурсах та оглядах. А сам Леонід Васильович двічі відзначався премією Національної Спілки Журналістів України «Золоте перо».
Отримавши право на заслужений відпочинок, безробітним пенсіонером, проте, не став. Він викладав у Житомирському державному університеті імені Івана Франка, був житомирським власкором всеукраїнської газети «Злагода», писав статті, дослідження, есе, брошури, книжки. У його доробку – десяток книжок та 150 наукових праць (до слова, закінчив Леонід Яроцький Житомирський педагогічний інститут, аспірантуру при Інституті філософії АН України, захистив кандидатську дисертацію з філософії).
Чи не найвагомішою тематикою для його «вільної» творчості стала Друга світова війна. Вона увійшла в життя юнака з села Голуб’ятин Попільнянського району відразу із закінченням школи у 1941-му.  Служив він навідником кулеметної роти, а за звитягу в бою за населений пункт Люмен у Литві, де зі свого кулемета знищив вогневу точку ворога, отримав найвищу відзнаку солдатської доблесті – медаль «За відвагу». Був тричі поранений, після останнього, особливо важкого, під Кенігсбергом, півроку провів у шпиталях…
За внесок у перемогу над нацизмом Л.Яроцький нагороджувався орденами Великої Вітчизняної війни І ступеня, «За мужність» І ступеня, медалями, його трудовий шлях відзначений орденами Трудового Червоного прапора та «Знак пошани» та ін. Медаллю «За трудову доблесть» він був нагороджений у 1958 році як редактор радомишльської райгазети. 
Леонід Васильович Яроцький відійшов у засвіти у жовтні 2014-го. Пішов, можна сказати, зі свого трудового фронту, бо до останніх своїх днів творив і був сповнений нових творчих задумів, у полоні яких перебував упродовж свого світлого і гідного життя.

Газета «Зоря Полісся», 5 червня 2015 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар