пʼятниця, 7 серпня 2015 р.

Сава Стрілецький та його комедія з Радомислем


У 1869 році у «Київських єпархіальних відомостях» було надруковано п’єсу «Комедія уніатів з православними». Написав її доти маловідомий священик Сава Стрілецький. Щоправда, у 1796-1799 роках він працював викладачем у Києво-Могилянській академії. Якраз цим періодом, вочевидь, і окреслюється час написання комедії. Знайшов її рукописний текст, виконаний польською мовою, у паперах своїх родичів богослов та історик церкви Лев Мацеєвич, він же переклав його російською.

Сюжет твору побудовано на діалогах, сутність і мораль яких розкривається відомими приказками: «не підмажеш – не поїдеш», «і з чортом упораєшся», «людина передбачає, а Бог – визначає», «голодній кумі – хліб на умі» тощо. Ведуть їх між собою духовні особи – уніатські сурогат (представник вищого владного духовенства), декан (благочинний), аспірант (священик без парафії) та православні - благочинний, протоієрей, а також двоє селян.
А йдеться між ними передусім про те, як отримати парафію священику без місця, як поскубти грошовитих (і не тільки) парафіян, та як, врешті, пристати від унії до православ’я, щоб зберегти при цьому за собою тепленьке священицьке місце. Ось такі основні теми, висвітлені та висміяні у п’єсі Савою Стрілецьким. Зрозуміло, що негативними персонажами виведені у ній представники уніатської церкви.
На час написання «Комедії…» приниження уніатів, звісно, виглядало актуальним. Адже саме після 1795-го року, коли унійну митрополію в Російській імперії було ліквідовано (уніатського митрополита Теодосія Ростоцького, котрий резидував у Радомислі, 1795 року доправили в Петербург, де інтернували), потрібно було ще й переконливо довести хибність та неприйнятність унії на імперських теренах (йдеться насамперед про території, загарбані у 1793 році Катериною Другою після Третього поділу Польщі, – Лівобережжя України й Білорусі, Литва, Польща). Цій меті слугувала й п’єса С.Стрілецького. Присвятив він її та передав православному митрополиту Київському і Галицькому Єрофію Малицькому, потрапивши потому під його покровительство. Саме Високопресвященніший влаштував Стрілецького викладачем польської мови у підпорядкованій йому Києво-Могилянській академії, ще й обдарував на майбутнє настоятельським місцем в одному з монастирів.
Одначе слід звернути увагу на те, що автор комедії власною особою до 1796 року був унійним священнослужителем. Це документально підтверджено зокрема записом про призначення субдіакона Сави Стрілецького до Хрестовоздвиженської церкви села Бужанки, лисянського деканату, що зафіксований в «Описании документов архива западнорусских униатских митрополитов. 1701-1839.»
 Відтак він висміяв порядки та звичаї, що панували в середовищі, до якого й сам належав. Наразі з цього приводу можна додати до наведених у комедії численних приказок ще одну: «легко моралізувати і бути розумним заднім числом». Бо якщо ж панотець Сава був свідком таких неподобств, то чому не викривав їх тоді, коли служив унійній церкві, а вдався до цього вже після того, як перейшов у православне лоно? До речі, саме таким кроком уніатського декана й завершується п’єса.
Втім, якби не означення її головних персонажів як уніатів, не підкреслення їхнього польського походження, то їх цілком можна було б сприйняти за православних, адже греко-католики спиралися переважно на православні служебні традиції. А недоліки, подані у п’єсі, повсякчас мали місце і в православному середовищі, до якого врешті пристав Сава Стрілецький.
Цей крок таки суттєво змінив його біографію, додавши до неї ряд помітних епізодів.
Народився він 1765 року в селі Жидівська Гребля Таращанського повіту (назва за сучасними мірками некоректна, проте такою значилась його офіційна назва в давнину, нині – це Чапаєвка Таращанського району) в родині священика. Феодор, батько Сави, служив унійним деканом (чи, бува, не з нього писав він свого персонажа?). Син, звісно, наслідував батьків шлях служіння Богові, пройшовши, щоправда, через тернисті й непрості горнила випробувань та вибору. Після смерті свого покровителя митрополита Єрофія С.Стрілецький ніс священицьку службу на Київщині, викладав у Подільській семінарії. Під час війни 1812 року був священиком у гусарському полку, отримавши сан протоієрея. А як померла дружина Олена, під ім’ям Созонта подався в монахи. Певно, згадалося тут Єрофієве піклування, бо отримав він архімандритство у Могилеві на Дніпрі. З літами, щоправда, відійшов від керівництва тамтешньою монастирською єпархією та усамітнився у знаній Мотронинській обителі, де й завершив свій земний шлях року 1828-го. 
Та все ж чи не найвагомішим життєвим звершенням Сави Стрілецького стала написана ним «Комедія уніатів з православними», завдяки якій зосталося його ім’я на скрижалях історії.
Свідчень про те, чи ставилась п’єса на сцені, тимчасом не збереглось. Можна лишень припустити, що таку постановку могли здійснити спудеї Могилянки, де викладав автор і котрою опікувався Владика Єрофій. Бо тодішні провідні театральні кола вона навряд чи зацікавила. Принаймні невисокий художньо-літературний рівень твору відзначила згодом у своїй рецензії на опубліковану Л.Мацеєвичем комедію газета «Кієвлянін», вказавши водночас на її досить важливий історичний інтерес, як типовий погляд сучасника, а тим більше колишнього уніата, на події, що відбувалися в українському церковному середовищі на межі XVIII-ХІХ століть.
Примітно, між тим, що персонажі комедії декілька разів у своїх розмовах ведуть мову про Радомисль, як місцеблюстительство уніатської митрополії, про її очільників, про радомисльську семінарію. У ній, до речі, навчався й сам С.Стрілецький. Запис про це зроблено в його викладацькій могилянській справі.
Про те, що Сава Стрілецький закінчив радомисльську семінарію, зазначає у своїй бібліографічній довідковій книжці «Літературна Житомирщина» філолог і літературознавець доброї пам’яті В.Шинкарук. Він, одначе, не подає дати народження і по-батькові драматурга, наведені Л.Мацеєвичем, тож, скоріше за все, не послуговувався його дослідженнями.
Відтак до переліку семінаристів, встановлених сучасними дослідниками історії уніатської семінарії в Радомислі, слід без сумніву додати й Саву Стрілецького.


Припускається, що уніатська духовна семінарія в Радомислі містилась у цій будівлі на розі Великої Житомирської та  Старокиївської.

Врешті, попри недоліки і суперечності, п’єса «Комедія уніатів з православними» увійшла до анналів літературних надбань тієї пори, а для радомишлян вона знаменна ще й тим, що події у ній та навколо неї безпосередньо пов’язані з минувшиною рідного краю.

Газета «Зоря Полісся», 7 серпня 2015 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар