вівторок, 18 листопада 2003 р.

Літературна Радомишльщина

широко представлена у вида­ному обласною організацією товариства книголю­бів у Житомирському видавничо­му підприємстві «Льонок» біобібліографічному довіднику «Літе­ратурна Житомирщина». Його упорядник В.Ф.Шинкарук зібрав короткі відомості про життя і творчість 445 письменників, що народилися, жили, вчилися, пра­цювали або ж перебували в на­шому краї.


Для зручності в користуванні статті про літераторів подані за територіальним принципом (тобто наведені по кожному району окремо) і за алфавітом.
У розділі «Радомишльський район» вміщено біографічні до­відки про 16 майстрів письменно­го слова. Це і добре, й не дуже відомі широкому загалові автори. Ті, чиє життя й творчість вже ста­ли надбанням історії, і ті, хто ще торує свій шлях до вершин майстерності. Головним критерієм, як зазначає упорядник у передмові, стала наявність у них окремої книги художніх чи художньо-публіцистичних творів, або член­ство у спілці письменників.
Серед авторів, чия життєва доля пов'язана з Радомишльщиною, названі наші шановні земля­ки Петро Сліпчук і Рива Балясна, Іван Стеценко і Іван Хитриченко, Валентин Мисько і Людмила Во­лошка, Микола Ярмолюк і Ва­лентин Струтинський. Їх життя і творчість знані в районі, як і тра­гічна доля поета Леоніда Левицького, котрий загинув при визво­ленні Забілоччя від фашистських загарбників і назавжди залишився в Радомишльській землі.
А от ряд імен читачі довідни­ка напевне відкриють для себе вперше. Це, зокрема, уродженці Радомисля поет і перекладач Абрам Веледницький (1894-1959), письменник-драматург, актор, ре­жисер і антрепренер Карл Зелінський (нар. 1803 – дата смерті не відома), поет Григорій Корін (справжнє ім'я Годель Коренберг, нар. 1926 р.).
Пов'язана з Радомислем життєва стежка інших відомих у літературному світі особистостей, таких, скажімо, як Марія Волконська. Знана дружина де­кабриста С.Волконського, котра, здійснивши громадянський подвиг, поїхала до чоловіка у заслання, стала героїнею багатьох художніх творів, залишила й свій слід у лі­тературі у вигляді «Записок». До одруження вона була Раєвською і є правнучкою М.Ломоносова, донькою героя Вітчизняної війни 1912 року генерала М.Раєвського. З нашим містом її пов'язує те, що у 1811-1812 рр. сім'я Раєвських мешкала саме в Радомислі.
А композитор і поет Денис Бонковський, який є автором ба­гатьох популярних пісень, що вважаються народними («Гандзя», «Нащо мені чорні брови», «Тро­пак», «Нудьга козача» та ін.), 1838 року працював канцеляри­стом земського суду в повітовому Радомислі. Польський драматург, чернець Сава Стрілецький закінчив свого часу Радомисльську духовну семі­нарію. А професійний революціо­нер і письменник Семен Сибіряков (Браверман), заарештований царським урядом 1907 р., на етапі біля Радомисля здійснив, проте невдало, спробу втечі.
Такі відомості, звичайно ж, збагачують і розширюють наші літературні уявлення, як і знання про минуле краю. Однак вони цілком можуть бути повнішими, бо наведений у довіднику перелік авторів можна доповнити іншими іменами.
Приміром, з древнім Радо­мислем, де була папірня Києво-Печерської Лаври, пов'язані долі першопрохідців українського письменства Єлисея Плетенецького, Памво Беринди, Захарія Копистенського, Пантелеймона Кохановського. На думку деяких дослідників, бував у місті Тарас Шевченко.
Відомо, що мав міцні родинні і ділові зв'язки з Радомислем ви­датний український діяч і мисли­тель Іван Огієнко, автор багатьох наукових і літературних праць. Єднають родинні стосунки з на­шим містом і відомого вченого-філолога, історика і фольклориста Василя Доманицького. У повоєнні роки в якості міністра освіти відвідував школи району Павло Тичина.
Залишив по собі, хоча й незначний, творчий доробок пись­менник, уродженець Радомисля Григорій Дєдов, чиє життя обірвалося на фронтах Великої Вітчизняної. На сцені Житомирсь­кого облмуздрамтеатру ставилися п'єси забілоччанина Івана Ломачука-Лукашевича.
Певний час жили і працювали в райцентрі знані нині автори Петро Федотюк і Василь Скуратівський (обидва були ко­респондентами «Зорі Полісся»). На Радомишльській землі тра­диційно з успіхом проходили творчі зустрічі з письменниками, інші літературно-мистецькі заходи, в яких брали участь майстри письменного слова з різних ку­точків України, сусідніх – нині не­залежних держав. Це, зокрема, Н.Тихий, Ю.Збанацький, А.Дрофань, І.Соболь, Є.Нарубіна, С.Тельнюк, Я.Мусенко, Г.Донець, Є.Кравченко, Д.Окийченко, І.Цюпа, М.Миценко, В.Канівець, Ю.Кругляк, П.Панченко, Л.Горлач, М.Сингаївський, Ю.Бедзик, П.Осадчук, П.Глазовий, Ю.Мушкетик, Д.Ткач, В. Кочевський, Г.Хаїт, Є.Березняк, М.Клименко, Є. Куртяк, М. Курильчук, Ол.Мусієнко, Д.Білоус, І.Гнатюк та інші.
Минуле Радомишля яскраво змальоване на сторінках творів Володимира Короленка («Історія мого сучасника»), Зінаїди Тулуб («Людолови»), Петра Панча («Гомоніла Україна»), Юрія Мушкети­ка («Гайдамаки», «Семен Палій»), Григорія Колісника («Полин чорний, мак гіркий»), Марії Марич («Північне сяйво»), Віктора Курочкіна («На війні, як на війні»), в художньо-публіцистичній мемуари­стиці воєначальників К.Моска­ленка, Г.Жукова, М.Наумова, О.Сабурова, Т.Строкача та інших.
Слід сподіватися, що в на­ступних випусках «Літературної Житомирщини» письменна ге­ографія нашого краю поповниться новими відомостями, котрі, безу­мовно, стануть в нагоді і вчите­лям, і любителям літератури, і краєзнавцям.

Газета «Зоря Полісся», 17 листопада 1993 р.


1 коментар:

  1. Володимир Шинкарук пішов з життя 6 грудня 2014 р. після тяжкої тривалої хвороби. Його знали передовсім як митця – талановитого барда, автора й виконавця власних пісень, поета, пересмішника, літератора. Менш відомою, хоча не менш плідною є наукова діяльність Володимира Федоровича. Він – літературознавець і мистецтвознавець, професор, упродовж багатьох років працював і викладав у Житомирському педагогічному університеті ім.І.Франка, співпрацював з Київським Національним університетом культури і мистецтв, є автором багатьох наукових праць, навчальних посібників. А ще свого часу очолював в області популярне на ту пору Товариство книголюбів. Саме тоді й вийшла його певною мірою оця краєзнавча праця «Літературна Житомирщина», що прислужилась багатьом дослідникам історії рідного краю.
    Володимир Шинкарук залишив яскравий слід на землі. Хай зберігається світла пам’ять про нього у серцях вдячних краян…

    ВідповістиВидалити