понеділок, 10 листопада 2014 р.

Дещо про священиків Коломацьких


   Якось до мене звернувся добрий знайомий за дорученням своїх друзів, котрі цікавилися, чи відомо щось про їхнього прадіда Митрофана Коломацького, який нібито ніс Божу службу в селі Веприн, і його дружину, тобто прабабусю - О.Радзієвську-Коломацьку.
   Священицький рід Коломацьких дійсно на межі ХІХ-ХХ століть служив у Вепринській церкві в імя Архістратига Михаїла. Священик Митрофан Якович Коломацький змінив тут свого батька  Якова Васильовича.
    Отець Яків прибув на пастирську службу до Веприна з церкви села Копачі Чорнобильської волості Радомисльського повіту. У Копачах 1885 року й народився Митрофан Коломацький.
  Батьківщиною Якова Васильовича Коломацького є село Журбинці Звенигородського повіту Київської губернії. Народився він 1 травня 1843 р. у боголюбивій родині Василя Юхимовича і Акилини Федорівни Коломацьких. Є також згадки про їхню доньку Марію, про брата Василя Юхимовича – Феодосія. Взагалі серед священиків Київщини ХІХ століття прізвище Коломацьких було доволі поширеним. 
   Яків Коломацький навчався у духовній семінарії, проте у 1863 р. звільнився з середнього її відділення у званні псаломника. У 1883 р. був рукопокладений у священики. Службу у Вепринській церкві він ніс з 1898 року. Це було вже четверте його місце служби Божої. У 1904 році його стараннями церкву було поремонтовано й перебудовано. Того ж року за заслуги в пастирській діяльності Київською єпархією він був нагороджений скуфією (священицькою шапкою).
   В родині о.Якова було восьмеро дітей. Пішов він з життя у 1911 р. Вепринську парафію по його смерті прийняв син Митрофан.
   Митрофан Якович Коломацький у 1908 р. закінчив духовну семінарію, потому вчителював, викладаючи Закон Божий. У 1911 році був рукопокладений у священики. 
    Брати отця Митрофана Коломацького Іоан Якович та Парфентій Якович служили в парафіях Бердичівського повіту, відповідно в церквах сіл Гришківці і Волоські Мехеринці.  До одного благочинного округу з Мехеринцями входило й село Білилівка, відоме своїм стародавнім монастирем. Примітно, що за часів резидування в Радомислі уніатської митрополії настоятель цього монастиря був єпархіальним суддею консисторії - головного судового органу Церкви. Так от, у Білилівській церкві на початку ХХ століття ніс службу протоієрей Микола Миколайович Радзієвський. Вочевидь, це й посприяло знайомству та одруженню Митрофана Коломацького з донькою Радзієвських.
   Між тим Радзієвські та Коломацькі згадуються крім того у списках учителів освітніх закладів Київщини початку ХХ століття. Приміром, у Києві Мало-Володимирським жіночим училищем №25 завідувала Ганна Матвіївна Радзієвська. А у Бульварному жіночому училищі №19 і Соломянському училищі №71 вчителювала Олена Коломацька. Інспектором народних училиш Таращанського повіту служив Захарій Порфирович Коломацький.
  У Радомисльській чоловічій гімназії (функціонувала у 1909-1919 роках) певний час законовчителем працював Стефан Костянтинович Коломацький.
   Ось так і переплітаються життєві долі представників стародавніх родів.
  Та повернімося до отця Митрофана. 1 серпня 1931 року в пору войовничого атеїзму і гонінь на священнослужителів його було заарештовано й інкриміновано контрреволюційну діяльність, а за постановою судової колегії ОДПУ від 1 лютого 1932 р. ув’язнено на п’ять років до концтабору. Вірогідно тоді й припинила Вепринська церква своє існування.
  Зазнали репресій й інші представники цього роду, що служили на Радомишльщині. Згаданий вище священнослужитель С.К.Коломацький був заарештований у Радомислі 23 вересня 1937 року за звинуваченням у антирадянській агітації та пропаганді. Рішенням «трійки» при УНКВС в Житомирській області 9 грудня його засудили до розстрілу. Вирок було виконано через двадцять днів.
   У Ворсівці теперішнього Малинського району народився і ніс священицьку службу Григорій Іванович Коломацький. Спочатку у 1930 році за тим же звинуваченням його увязнили на 7 років до концтабору. Після повернення він мешкав на хуторі Кельвич, що на околиці Радомишля. У 1937 року отця Григорія засудили вдруге – вже на десять років виправно-трудових таборів
   Реабілітували безпідставно засуджених у 1989-1999 рр.
  І на завершення додам, що коли назвали прізвище «Радзієвська», подумалося попервах про можливу помилку чи видозміну його написання. Адже на Радомишльщині на початку ХХ століття була відомою родина Родзаєвських. Зокрема Микола Іванович Родзаєвський працював повітовим ветеринарним лікарем. Його син Михайло навчався у Радомисльській гімназії, затим закінчив у  Воронежі юнкерське училище. Вирувала Світова війна, і молодий офіцер відразу попросився на фронт. Під Молодечним під час артобстрілу Михайла Родзаєвського сильно контузило. Певний час він лікувався у шпиталі, але невдовзі помер.  Звістку про його смерть болісно сприйняли  тогочасні радомишляни…
   Та це вже, як мовиться, зовсім інша історія…



3 коментарі:

  1. Доброго дня.Нас зацікавила ця стаття бо ми є потомками Парфентія Каламацького і для нас багато нових фактів Ви відкрили. Якщо можна ми б хотіли поспілкуватись з Вами. Для зв'язку залиште будь-ласка свої координати.

    ВідповістиВидалити