середа, 25 травня 2016 р.

«Переправа, переправа, берег лівий, берег правий…»


З давніх-давен люди закладали свої поселення переважно біля водойм – річок, озер тощо. З одного боку – життя без води було неможливим, з іншого – водні перешкоди слугували додатковим захистом на випадок зазіхань чи нападу ворогів та зажерливих сусідів.
Між тим на прикладі Радомисля це підтверджували військові аналітики і у ХІХ столітті, вказуючи, що місто має важливе розташування у військовому вимірі, бо, забудоване на підвищеному стрімчаку річок Тетерів, Сухарка і Мика, являє зручну позицію для захисту переправ через означені річки.
Так що закономірно стародавні мичани заснували свій Мичеськ (Микгород), як згодом і Радомисль, саме у цьому місці. Тут, до речі, варто звернути увагу й на те, що забудовувалися обидва городища на лівих берегах цих річок. Вони, звісно, вищі, одначе це водночас вказувало й на те, звідки наші пращури передусім очікували на загрозу вторгнення недругів: йдеться про південно-східний напрямок. Врешті і давня, й сучасна історія це не раз підтверджувала.
З водною перешкодою пов’язані й перші літописні згадки про Мичеськ. Оповідаючи під 1151 роком про боротьбу за Київський княжий престол між Ізяславом Мстиславовичем та Володимирком Галицьким, літописець вказує на облогу міста княжими військами (Володимирка) саме з берегів Тетерева.
Здавна річки до того ж слугували зручними транспортними артеріями,  сполучаючи мешканців прибережних поселень між собою і для дружніх, і для торговельних взаємин. Разом з тим вони створювали додаткові труднощі для пересувань суходолом. Відтак поставала закономірна потреба влаштовувати різноманітні переправи -  переїзди, мости, пороми і т. ін. Враховуючи те, що Радомисль здавна лежав на шляху, який сполучав Київ із західними сусідами, тут безумовно мав існувати надійний переїзд.
Перші згадки про в’їздний міст до Радомисля з Київського шляху знаходимо в описі Радомисльського замку від  1774 року, наведений у праці Л.Тимошенка «Нариси з історії Радомишля». У документі зазначено, що «вїзд до Радомисля трактом, котрий іде з Києва», через два мости влаштований. Місто зусибіч було опоясано двома валами і ровом  між ними. Перший міст через річку Мику вів до в’їздної брами на першому валу, наступний – через рів до брами з вартовою вежею на другому валу, звідки безпосередньо відкривався доступ у місто.

 
Мости на реконструкції Радомисльського замку за стародавніми описами, виконаній Л.Тимошенком і художником І.Драгуном.

Існування мостів через річки, що омивали Радомисль, проілюстроване й на мапі кінця XVIII століття. 


Три мости «при Радомислі через ріку та її рукави… добрих деревяних, високих на 1 сажень від води» обліковано в описі міста губернського землеміра О.Масловського 1805 р.
У ньому зазначається, що перший міст через Мику довжиною 140 саж. (сажень – 2,134 метра), другий – через Тетерів довжиною 120 саж., третій – через рукав Тетерева – 130 саж. А ще був місточок через болото на правому березі завдовжки у 20 саж.
Проте мости доводилося влаштовувати й ремонтувати мало не щорічно, бо зазвичай вони потерпали під час повеней.
«Военно-статистическое обозрение Российской империи» від 1848 р. зазначає, що 1845 року потужна повінь зруйнувала в Радомислі мости через Тетерів, Мику та Сухарку. Наразі міст на Тетереві замінили поромом, а через  Мику і Сухарку сяк-так поновили доволі благенькі мостові споруди.
Проблеми і перешкоди, які виникали під час проїзду сановних осіб через Радомисль, увічнилися у давніх мало не анекдотичних оповідках. В одній з них, наприклад, йдеться про те, як доводилося місцевим мешканцям на руках переносити карети царського почту, що загрузли у заболоченій місцині біля Радомисля під час проїзду імператора з Києва на Варшаву.
Вочевидь труднощі з облаштуванням надійних переправ через річки не в останню чергу спричинили до того що Радомисль обминуло Брест-Литовське шосе, збудоване у середині ХІХ століття, значною мірою загальмувавши соціально-економічний розвиток міста та його дорожнього господарства, у тому числі й мостового.
Щоб дістатися до міста, на під’їзді до нього доводилося долати три мости.

Радомишльські мости на листівці початку ХХ століття.

Старий Київський шлях вів з Раковичів через сучасну територію лісгоспу, затим ішов мостом на Рудню через озеро Прірва (про колишню мостову опору там донедавна нагадувала металева балка: залишок мостової опори – «бика», що стирчала з води, далі вулицею Толстого – до мосту на Микгород, а потім проходив ще через один міст на Миці.

Таким колись був вїзд у Радомисль.

Тут слід звернути увагу, що здавна Тетерів розгалужувався біля Радомишля на кілька рукавів. Два з них омивали Рудню, що являла собою такий собі «острів», а озерця (у тому числі й Прірва), які існують у наш час, є залишками колишніх річищ.
Тож надійним таке шляхове сполучення аж ніяк не назвеш.
Ситуація поліпшилась лише у 1933 році, коли було збудовано новий міст, що поєднав Рудню з Радомишлем, а дамбами, на яких проклали дорогу, змінено рух Тетерева, спрямований відтоді в одне річище.
Старожили згадують, що на спорудження дамб наймали селян з підводами, які возили землю. Йшли сюди працювати охоче, бо велося будівництво у голодні 1932-33 роки, то ця робота давала змогу вберегти себе й родину від голодної смерті. Трудівники щоденно забезпечувалися харчуванням і пайком.
З побудовою нового мосту змінився й напрямок в’їзду до міста. Головною в’їздною вулицею відтоді стала Русанівська.



Важливе значення відігравали мостові та інші переправи під час радянсько-німецького протистояння у Другій світовій війні.
5-6 липня 1941 року підрозділ 99-ї стрілецької дивізії Червоної Армії мужньо утримував міст через Тетерів, але під потужним тиском переважаючих сил гітлерівців був оточений і розгромлений.
5 серпня 1943 року партизанське зєднання під орудою І.Хитриченка розгромило гітлерівський гарнізон у Радомишлі. Партизани спалили ряд обєктів  у місті та міст через Тетерів. Вже по війні Хитриченка віддали під суд і поставили йому в провину зокрема й те, що цією акцією партизани значно утруднили наступ радянських військ та наступне забезпечення потреб фронту.
Відновлювали міст по війні німецькі та угорські військовополонені, що утримувалися  в Радомислі у спеціальному таборі. Потому його періодично ремонтували. А ще для запобігання руйнуванню кригою спеціальні групи підривників перед льодоходом дробили лід на менші крижини, що вже не становили загрози мостовим опорам.
На мосту крім того було встановлено спеціальну металеву споруду – трапецієвидний баласт, яка була встановлена на опорах над річищим Тетерева і створювала додаткове навантаження на міст. Це пом’якшувало і «гасило» коливання споруди, щоб не допустити критичних резонансних явищ під час проїзду автівок, тракторів, мотоциклів, адже автотранспортний потік повсякчас зростав.


Функціонував цей міст до 1962 року, коли почалося спорудження нового – залізобетонного.


Це міст так званої струнної конструкції (один з перших таких в Україні). Його довжина 228 метрів. У 1993 році провели державні випробування мосту, оскільки він експлуатувався вже більше 25 років. На нього одночасно заїхало 20 завантажених Камазів загальною вагою в 400 тонн, і фахівці підтвердили, що показники міцності споруди відхилень від нормативів не зазнали.
Між тим у радянські часи публікувати технічні характеристики мостів заборонялося, врешті як взагалі подавати будь-які згадки у відкритих джерелах про мостові споруди, переправи, броди, навіть їх фотознімки тощо, бо це вважалося військовою таємницею. Хоча потенційні «вороги» з ними були добре обізнані.  Свідчення цьому – передвоєнні карти німецького генштабу, якими війська Вермахту послуговувалися під час наступу на СРСР.


Одна з опор новозбудованого мосту слугує також мірилом для визначення рівнів підйому води під час повеней. Такі заміри здійснюють служби цивільного захисту населення та з надзвичайних ситуацій.


8 квітня 1996 року одна з найбільших повеней останнього часу зафіксувала рівень води на позначці 2,65 м.


Новий міст будували поруч зі старим, проклавши дорогу лівіше попередньої (якщо в’їжджати у місто). Відтак будівництво велося майже без зупинок транспортного сполучення. Щоправда, певний час таки використовували для обїзду вулицю Руднянську і старий Київський шлях та міст з Рудні на Микгород.
Дерев’яний міст згодом розібрали, а от металевий баласт з нього перевезли до Брусилова, де він використовується на мостовій споруді через річку Здвиж донині. У Радомишлі між тим залишилися палі від опор старого мосту, що й досі проглядаються з води.
Міст через Тетерів з Рудні на Микгород вряди-годи поновлювався, але ненадовго, бо раз по раз його руйнувала стихія.


Така ж  доля спіткала і влаштований на тому ж місці у 1994 році підвісний пішохідний перехід. Хоча й збудували для нього досить потужні бетонні опори для кріплення тросів, але спорудили їх без глибинних паль. Відтак вони були підмиті потужною повінню і не втримались. До того ж своєчасно не підтягли троси, і кладка опинилась у воді, затримуючи собою гілляччя та інший непотріб, що несла стрімка течія. Це створило додаткове навантаження, яке виявилося непосильним.
  

У 1950-х роках році зусиллями підприємств і організацій міста було відремонтовано та зміцнено міст через Мику та підїздну дамбу.



Через два десятиліття з облаштуванням міського ставу на мосту встановили гідрорегулювальні споруди.


Функціонували і продовжують слугувати й інші мости та переправи у Радомишлі. Зокрема на Папірні біля млина («Замку») їх було влаштовано через дві греблі. 



Одна гребля здавна призначалась для приведення в рух млинового колеса,  а іншу спорудили у 1950-х рр., облаштувавши на ній невеличку гідроелектростанцію.



Мостові споруди збудовано також через Черчу на Великій і Малій Житомирській вулицях. Останній місток капітально відремонтували у 2015 р.


У 1970-1980 роках військовими були обладнані стаціонарні понтонні переправи через Тетерів на Лигові, біля Леніного (Ставків), біля Вишевичів та ін.  Деякі з них використовуються досі.
Цікаві прогулянкові місточки споруджено до Острівця на міському ставу, у дендропарку музейного комплексу «Замок Радомисль».



Невеличкі переправи влаштовували місцеві мешканці через потічки, протоки тощо. Це зазвичай являло собою кілька дошок на стовпчиках чи й просто так. Такі кладочки вели лугами, заплавами до околичних вулиць, до лісу через ручаї, канави, садочки (маленькі водойми).
А ось таку кладочку спорудили самотужки місцеві жителі для переходу через Тетерів.



Втім останніми десятиліттями річки і Тетерів зокрема надзвичайно обміліли, тож принаймні теплої пори не становить жодної проблеми перейти їх убрід. І навіть переїхати…





Немає коментарів:

Дописати коментар