За прадавніми народними традиціями
двері, як конструктивний елемент помешкання, не лише призначалися для
входу-виходу. В уяві наших пращурів вони вбачалися символом єдності, злагоди та
добробуту родини, а також оберігали житло від нечистої сили і лиха, що вона
його могла заподіяти. Недарма освячення будинку зазвичай починали саме з
вхідних дверей та одвірку. Так само оберегову сутність вкладали й у декоративне
оздоблення входу.
Втім широкі, тим паче відчинені
двері вказували на привітних і гостинних господарів дому. І коли сім’я жила в
згоді й гараздах, цим не в останню чергу завдячували й дверям. У протилежному
випадку народні повір’я ставали безжальними до головного хідника.
Якщо будинок оминали благополуччя й
достатки, такий негатив нерідко пов’язували з дверима, що їх ворожбити часом
радили замінити. Траплялося, що нові господарі, які оселялися у чиїйсь хаті,
щонайперше поновляли вхід до неї.
Хтозна, чи враховувалися зазначені
особливості, коли при потребі й без неї замінювалися вхідні двері до будинків,
які становлять певну історичну спадщину, не кажучи про цінність.
До речі, серед сучасних критеріїв
для включення старовинних будівель до реєстру пам’яток минувшини є вимога щодо
первозданності й оригінальності усіх конструкцій споруди. Стосується вона не
лише стін, дахів, зовнішнього й внутрішнього оздоблення, а й подеколи навіть
вікон та дверей. На жаль, у теперішніх умовах, коли вдаються до так званої
теплосанації чи ремонту будинків, цими вимогами здебільшого нехтують,
спотворюючи колишню велич і красу задля економічної ефективності. Хоча, слід
зазначити, існує чимало технологій, щоб уміло поєднати одне з іншим.
Натомість нині, для прикладу, в
Радомишлі залишилися лише кілька оригінальних зразків дверей, що у повітову
пору прихорошували фасади місцевих особняків, адміністративних споруд,
освітніх, медичних та інших закладів, які збереглися до нашого часу.
Одні з них дотепер прикрашають знану
родзинку стародавньої радомишльської повітової архітектури – будинок
Горенштейна на вулиці Присутственій, де зараз міститься адміністрація лікарні.
Так, саме прикрашають, адже не
використовуються за призначенням як вхідні вже понад півстоліття, ще коли в цих
стінах містилась тодішня міська школа №6. Вхід до школи колись було обладнано з
протилежного боку будинку, лікарняний тимчасом влаштували з бічного. А первісні
вхідні двері слугують наочним експонатом і зразком бережливого ставлення до
минувшини. Адже причепурені різьбленими орнаментами й візерунками є справжнім
мистецьким витвором. Позаяк дерево, з якого вони виготовлені, – матеріал
недовговічний. Подовжити його термін придатності могла б своєчасна реставрація
та консервація, що, ясна річ, зроду не проводились.
У такий же спосіб зберігаються у
будинку народного краєзнавчого музею Радомишля двері другого входу, в якому
нині теж немає потреби.
Як декоративна прикраса тримаються й
стародавні двері на давнішньому особняку на теперішній вулиці Михайла
Грушевського (донедавна – Горького).
На щастя, не торкнулась сучасна мода
на металопластик вхідних дверей до булого помешкання Вержбицьких-Зельонків (до
речі, як і бічних).
Вони, до речі, слугували антуражем одного з епізодів художнього фільму «Гроза над полями», що знімався у 1957 році в Радомишлі. Тож увічнені на кінокадрах.
Щоправда, сама велична будівля,
відома як колишній суд, нині у стані занепаду й запустіння. Хотілося б,
сподіватися, що тимчасово.
Так само ще
тримаються давні дерев’яні двері (та чи автентичні?) на вході до міської
бібліотеки на розі Малої Житомирської та Петрівської, де колись був один із
будинків Гринцевича.
Зрештою первозданні двері на давніх міських спорудах переважно зосталися лише на світлинах, котрі таки зберегли для нащадків змогу їх побачити. Давні фото зафіксували зокрема вхідні двері минулих чоловічої та жіночої гімназій, повітового земства (лікарня), а також Свято-Миколаївського храму.
Вхід до лікарні з інтервалом у років тридцять.
Двері до храму на світлинах 1941 року.
Фото 1980- 2000 рр.
Вхідні двері
до колишньої чоловічої гімназії:
гімназійного
періоду, …
… інтернатного
…
… та санаторного.
Такий вигляд
мала в давнину Радомисльська жіноча гімназія і входи до неї.
Тепер – це мистецька школа.
Тут лишилися лише завіси…
Колишнього входу до прокуратури з дверима і кованим піддашком вже й не зосталося.
Хоча ще нагадують про нього оздоби і муровані сходи.
Нині не існує цього будинка, що колись розташовувався на розі Присутственої та Малої Житомирської і мав такі оригінальні двері.
Під завісу ХХ століття такий вигляд мали входи
до відділу освіти,
Банку (Пенсійного фонду),
музею.
А у згаданій кінокартині «знявся» й
зберігся на пам’ять також хід до давнього Папірнянського млина.
Свого часу в одному зі столичних
старовинних будинків власники таки змушені були замінити прадавні дерев’яні
двері, що понад століття прикрашали парадний доступ до споруди і вже, як не
прикро, фізично своє відслужили. Нові стилізували під старовину, а старі
вирішили зберегти, причепуривши і влаштувавши їх у передпокої на вільній стіні,
мов уявний вхід до суміжної кімнати. Чим не приклад для наслідування…
Газета «Зоря Полісся», 31 жовтня 2025 р.
