На генеалогічних сайтах з посиланням на
матеріали Державного архіву Житомирської області поширено прізвища жителів міста Радомисля другої половини XVIII століття.
Ось їх
перелік:
Байструк, Баран, Блуд, Блуденко, Бурбела, Бурбель, Воєводенко, Волинець, Гальченко, Гарбар, Гатовський (шляхтич), Гутник, Дідуський, Дідушка, Диктурський, Доманський (шляхтич), Дунаєвський (шляхтич), Капуста, Кашперський, Кіш, Клешняк, Клименченко, Корженко, Кунда, Лавенський, Лобас, Лобасенко, Лукашенко, Любчик, Ляхович (шляхтич), Маципура, Муляр, Півень, Пивовар, Пивоваренко, Подоляка, Поцобет, Прихидко, Прокопенко, Пугач, Рибак, Розалин, Розпутний, Рудник, Саластеєнко,
Салоцеєнко, Сапленко, Сердечний, Скиданенко, Скоченко, Слободяник, Соколовський,
Сотенок, Стельмах, Ткач, Хановець, Хановченко, Хвойовенко, Хоменко, Хруль,
Хрунь, Цегельник, Цегельниченко, Шандрицький, Шкетка, Шкітка, Шлятор, Шуба,
Шубка, Яновський (шляхтич).
Джерело, з якого виписано
цей реєстр, на жаль, не наведено. Тому, мабуть, про його повноту говорити не
доводиться, як і про те, що це може бути списком усіх тогочасних радомислян.
Скоріше за все йдеться про виписки з метричних чи сповідальних книг Радомисльської
церкви святої Трійці, які згадуються в архівних збірнях. Відтак наведені родини
вірогідно були парафіянами храму –
унійного на ту пору. Зазначено у ньому, щоправда, п’ять шляхетських родин. Але
далеко не всі шляхтичі сповідували католицизм, адже в історіографії XV-XIX
століть
широко присутній такий соціальний прошарок, як православна шляхта, котра
утворилась саме на одвічних українських землях. Між тим, перехід парафіян з
православ’я на унію й навпаки відбувався майже автоматично – водночас з перепідпорядкуванням
храму відповідній єпархії.
Радомисльські католики тоді
були приписані до коростишівського костелу, і їх кількість вірогідно була
незначною, бо здебільшого йшлося про місцевих магнатів та землевласників. З
огляду на те, що Радомисль був резиденцією уніатських митрополитів, їхні
маєтності, звісно, лежали за межами володінь митрополії. Втім, в описі
Радомисльського замку 1774 р., що його віднайшов в архівах Санкт-Петербурга
відомий дослідник уніатського періоду Радомишльщини Л.Тимошенко, подано
прізвища шести місцевих шляхтичів: Романовський, Романенко, Крижановський,
Ставінський, Іваницький, Мокрицький. У місті тоді обліковувалось 70 осіб
християн та єврейський кагал із 33 осіб (в обох випадках йдеться про
представників чоловічої статі).
Митрополича резиденція
тимчасом становила доволі розвинену управлінську та господарську одиницю і
безумовно мала свій штат, адже в Радомислі містились консисторія уніатської церкви, церковна кафедра, митрополичий духовний суд, у кінці століття тут було
засновано василіанський монастир, діяла єпархіальна духовна семінарія.
Радомисль та його
околиці в кінці XVIII століття.
Одначе не факт, що всі
служителі резиденції у ній постійно й мешкали. Відомо, приміром, що М.Примович,
який обіймав посаду офіціала (голови) консисторії,
мав зокрема маєток у Минійках (нині Коростишівський район).
Історичні джерела
зазначають, що з-поміж уніатських митрополитів постійно резидували у Радомислі
лише І.Юноша-Смогоржевський (його тут і поховали) і Т.Ростоцький (інтернований
до Санкт-Петербурга).
Відомі прізвища
радомисльських священнослужителів XVIII століття – С.Кондратович, П.Шалунський, М.Кривицький, Ружовський,
Леонович, Ключинський, Клінковський, згадуються у церковних відомостях
тогочасні старости парафії – М.Коваль, К.Йовенко, Г.Чуб, Я.Крижанівський,
очільники церковного братства Яковенко, Ротенко, Г.Довгаленко, Я.Коваль,
І.Маладика.
У господарських
документах унійної митрополії, що наводяться Л.Похилевичем і Л.Тимошенком, збереглися
прізвища радомислян –платників податей та церковного фундушу: В.Чубенко, Я.Чуб,
Коренки, Я.Самуйленко, Г.Гриценко, В.Возний, М.Воєвода, Г.Довгаленко, Корженки,
Микитенки, Я.Волинець, І.Коноваленко, як і збирача податку М.Ридванського, майстрів, з якими розраховувалися за виконання
ремонтно-будівельних чи інших робіт: муляри – Н.Бочковський, Д.Старкевич,
Я.Раценко, М.Лобас, П.Шклярчук, Л.Воєвода, коваль Ф.Розпутний. Війтом міста у
середині століття
був Притика.
Врешті дехто з радомишлян,
що досліджували свій родовід цього періоду, вказує на присутність серед
тогочасних мешканців міста Ольшевських, Галицьких.
Разом з тим переважаючою
національною складовою серед населення Радомисля XVIII ст. стали євреї,
кількість яких тут, зважаючи на преференції Речі Посполитої, стрімко зростала.
Це засвідчують переписи іудеїв, що регулярно проводились у 1765-1791 рр.
передусім для потреб оподаткування (євреї сплачували поголовний податок).
Єврейське населення в місті за цей період зросло зі 117 до 300 осіб.
У незначному переліку відомих тогочасних
радомишлян цієї національної групи згадуються Шмуйлович, Янкелевич,
Меєр, Аврумович, Мошкович, Гершкович, Лейбович, Мордухович, Давидович,
Хнимович. Втім ознаку єврейських мають і деякі з прізвищ у наведеному на
початку архівному переліку.
А от на відсутність
реєстру християн – парафіян Свято-Троїцького храму зверталась зокрема увага у
візитації церкви, проведеної 1744 р. Водночас вказано, що до церковної парафії
належить 45 радомишлян, а у сповідальних списках значиться 450 душ чоловічої
статі.
Тож чимало
сьогоднішніх краян цілком може знайти серед наведених вище прізвищ своїх
пращурів. Приміром, як і три століття тому, так само присутні на наших теренах
Барани, Волинці, Гальченки, Гарбари, Гриценки, Довгаленки, Дунаєвські, Іваницькі, Йовенки, Капусти, Кашперські, Ковалі, Корженки, Кунди, Лобаси, Лобасенки, Лукашенки, Ляховичі, Микитенки, Півні, Пивовари, Пивоваренки, Прокопенки, Пугачі, Рибаки, Романенки, Романовські, Слободяники,
Соколовські, Стельмахи, Ткачі, Хоменки, Хрулі, Чубенки, Яковенки, Яновські. З
огляду на можливий помилковий або неточний запис, як і прочитання, чи наступну
трансформацію можна додати сюди прізвища Бичківський (Бочковський), Бурба (Бурбель), Лабенський-Лабунський (Лавенський), Мацапура (Маципура), Молодико
(Маладика – дійсно, саме так колись писалися пращури автора), Приходько
(Прихидко), Розпутенко (Розпутний), Рудницький
(Рудник) Самійленко (Самуйленко), Скидан (Скиданенко), Скаченко (Скоченко),
Шубан (Шуба). Саме представників цих родів вірогідно слід вважати справді
корінними радомишлянами.
Примітно, що йдеться тут
про українців, бо так себе нині ідентифікують їхні нащадки.
До слова, у 1797 році, тобто на третій рік після
загарбання Польщі Російською імперією, в Радомислі налічувалося мешканців
чоловічої статі: 405 християн і 1424 євреї. Під християнами тут слід ймовірно вважати
саме українців, адже ліквідація Радомисльської уніатської митрополії ще не була
остаточно завершена. У пізніших реєстрах, між тим, приналежність місцевих парафіян до
віросповідання вже зазначалась «православієм». З іншого боку,
радомишляни-християни XVIII століття – і уніати, і католики – були підлеглими
Римської церкви, тож додаткового конфесійного розподілу з огляду на це,
вочевидь, не застосовувалося.
Врешті, поступово національний склад містян став
поповнюватися росіянами, які приїздили сюди і осідали в Радомислі, обіймаючи передусім
ті чи інші чиновницькі або службові посади. Крім того, на хвилі колонізації
краю в кінці ХІХ ст. тут масово селилися німці, поляки, чехи.
Та це вже, як мовиться, зовсім інша історія…
Газета «Зоря Полісся», 22 грудня 2017 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар