пʼятницю, 25 березня 2016 р.

З історії сіл Радомишльщини. ОБЛІТКИ


Це відоме з давніх давен село розташоване на автошляху Черняхів – Малин на річечці Шлямарці за 22 км на північний схід від райцентру. Сусідніми з ним є села Морогівка (3 км),  Жабоч (3 км), Дітинець (4 км), Вівче (4 км), Прибуток (4 км), Нова Буда (7 км).


Назва Облітки найімовірніше походить від медового промислу, що у давнину слугував одним з основних в обкладанні податями. Бортники (бджолярі) називали території своїх володінь облітками - від слів «обліт», «облітувати», які означають виліт бджіл з вуликів для збирання меду. Те, що у цій місцевості поширене було бортництво (бджільництво), засвідчує й перша відома писемна згадка про село в історичних джерелах. Під назвою Облєтковичі воно згадано в записах 1415 року про грошову і медову данину, яку стягували з митрополичих володінь Київської Софіївської митрополії. У документі зазначено, що на празник Пречистої Богоматері це село дає 9 відер меду.
Здавна довколишні землі вважались вотчиною Києво-печерського монастиря. В актових книгах Київського воєводства Облітки згадуються під 1569, 1607, 1621, 1646 рр. як лаврські маєтності у Тетерівській волості.
Зокрема у 1601 р. митрополичому наміснику Я.Крушинському звітувалося про стягування подимного податку з п’яти димів у Облітках.
Разом з тим у ХVII-XVIII століттях на довколишні володіння неодноразово зазіхали польські магнати.
У 1614 р. печерські архімандрити судилися з Тиша-Биковськими, які вирізнялися розбійницькими наїздами, за порушення границь Обліток та інших сіл.
У 1618 р. адміністратор Київської митрополії В.Садковський подав до суду скаргу на княгиню Г.Ходкевич за незаконне випалювання поташу в Облітківських лісах.
У 1624 р. розглядалась скарга митрополита Й.Руцького на Філона Стрибиля про захоплення ним митрополичих грунтів Булгаківських, що до Облітківських земель належні. 1638 року велись чергові суперечки за межі між Моделевом, Потіївкою, Вереміївкою та Облітками.
Під час Хмельниччини повсталі селяни Потіївщини, що дістали підтримку лаврського монашества, спрямували свій гнів передусім проти тутешніх магнатів – Затиркевичів та Тиша-Биківських. Останні навіть змушені були тікати до Польщі. Облітки стали одним з вільних центрів повстання, оскільки, як зазначає дослідник Потіївщини історик Л.Тимошенко, сюди селяни зносили свої трофеї.
У пору Руїни Полісся та інші землі Київщини перебували у занедбаному стані, передусім через невизначеність їх приналежності. Ситуація поліпшилась після королівського декрету 1682 р., за яким спустошені лаврські землі передавалися в управління унійному єпископу Й.Шумлянському. Цей факт 1686 року засвідчила ревізія митрополичих та архімандритових сіл про передачу Галицьким військовиком Журахівським Обліток та інших володінь митрополії.
Водночас становище залишалось тут нестабільним. Недарма у 1692 р. управитель митрополичими маєтностями Олександр Рудницький скаржився до Овруцького городства з Обліток на дворянина Ю.Олекшича за захоплення ним землеволодінь.
А у 1705 р. Облітки згадуються в подіях повстання С.Палія, як село, що належало Києво-печерській лаврі.
Ситуація владналась лише в середині XVIII століття, коли унійні митрополити осіли у Радомислі, де утворили власну резиденцію.
Біля Обліток на річечці Шлямарці було відкрито залізорудний промисел. Тамтешня Шлямарська рудня (у різних джерелах вона подається і як Облітківська Рудня, і як село Шлямарка) дала початок однойменному поселенню.
У 1780 р. Облітки з Руднею наведені в переліку митрополичих маєтностей, у володіння якими вступив новообраний митрополит Я.Смогоржевський.
Розташоване на перетині кількох путівців «при битому шляху, що вів з Житомира до Малина», як зазначається в давніх джерелах, Облітки були зручним місцем для торгівлі. Недарма після колонізації краю євреями одна з єврейських, родин, що оселилась тут, відкрила у селі шинок. За переписом Київського воєводства 1765 р. в Облітках проживало 9 євреїв, приписаних до Радомисльської єврейської общини (кагалу).
Облітки на ту пору входили до Малинського маєтку і на сході були його межею з Потіївськими маєтностями.  За описом 1774 року частину Облітківських грунтів «попід самі хати» відібрав пан Ян Михаловський, заснувавши Янівську слободу. Облітківцю Антону Романенку магнат наказав зрубати сосну бортну з бджолами.
У 1784 році в Облітках налічувалося 15 дворів, за реєстром 1789 р. – 22 дими і ще 12 – у Рудні Облітківській.
Після третього поділу Польщі та загарбання українського Правобережжя Росією Облітки увійшли до Потіївських володінь, подарованих  обер-гофмейстеру (завідувачу штатів та фінансів імператорського двору), бригадиру Ардаліону  Торсукову. У 1799 р. в Облітках було обліковано 76 душ, а 1804 р. за описом Потіївської парафії, до якої належали Облітки, там рахувалося 15 господарств.
Потому ці маєтності перейшли до доньки Торсукова - Марії (в заміжжі – Кікіної). У 1825 році її чоловік, сенатор Петро Кікін організував експедицію на Радомишльщину для розвідки корисних копалин і зокрема залізної «болотної» руди. Навколо Обліток її запаси були виявлені в урочищах Нератове і Бервищі на площі в 1200 кв. сажень. Проте до промислового видобутку справа не дійшла через незначні рудні поклади.
Затим власницею Обліток стала донька Кікіних Марія Волконська, а в другій половині ХІХ ст. облітківські землі належали до володінь княгині Софії Щербатової.
У 1844 р. в Облітках рахувалося 129 душ. В селі обліковано «залізний завод» (рудню), млин та придорожню корчму.
Із запровадженням у 1861 році волосного поділу Облітки увійшли до складу Потіїівської волості. Проте більш зручне розташування щодо шляхів сполучення спричинило до розміщення волосних установ у Облітках. Тут, крім того, містились поштова (земська) станція, 7-а дільниця з військово-кінської повинності.
У 1864 р. в Облітках мешкало 354 жителі, належних до Малинського маєтку. Село входило до переліку найважливіших поселень краю. У 1885 р. в ньому налічувалося 52 двори, 380 мешканців. 
Після скасування кріпацтва С.Щербатова почала масовий розпродаж  своїх маєтностей. Чималі землеволодіння тут придбали дворянин Володимир Корчаков-Сивицький (4015 дес.), чиновник Фока Колтоновський (1516).
У 1875 р. в урочищі В’юнище 180 десятин землі викупило 12 міщан, найбільшу частку (40 дес.) придбала Марія Дубровська.
У 1887 р. в Облітках і Шлямарці мешкало 580 жителів, 173 з них вважалися ревізійними, маючи 1665 дес. землеволодінь. Станом на 1897 рік в Потіївській волості було утворено 26 селянських товариств, декілька з них з них діяло в Облітках, зокрема Товариство підданих Прусії – Тішенберг, Пухальський та ін. (112), Готліба Потца (200), Товариство з дев’яти місцевих селян (270), брати Шасінло (989), Лузанови (71).
В останні роки ХІХ ст. волосним писарем Потіївської волості працював облітківець Іван Михайлюк, що користувався авторитетом і значною підтримкою серед селянства. Він був одним з фундаторів селянських господарств на викуплених у поміщиків облітківських землях. У 1907 р. І.Михайлюка обрали депутатом Другої Державної Думи Російської імперії від Радомисльського повіту.


Іван Андрійович Михайлюк.

У 1900 році в Облітках рахувалося 1659,5 десятин землі, яка належала місцевому селянському товариству. Ним застосовувалась трипільна система господарювання. У «магазині» (сховищі) хлібних запасів зберігалося 183 четверики озимого зерна і 92 – ярового.
На ту пору в Облітках зі Шлямаркою було обліковано 171 двір, 833 жителі. В селі діяла школа грамоти (за відомостями 1893 р. у ній навчалося 36 хлопчиків, а у 1904 р. єпархіальна рада відзначила старанність облітківського вчителя А.Соловйова), були кузня, вітряний млин. Пожежний обоз складався з 3 діжок і 5 багрів.
Збудована тут 1900 р. Миколаївська церква була приписана до Потіївської парафії. Храм цей зберігся і діє донині.


1905 р. в Облітках утворився осередок Союзу сільських учителів повіту. Діяло кредитне товариство.
У 1908-1909 та у 1911-1914 рр. волосним писарем в Облітках служив Микита Мандрика, що перебував під поліційним наглядом. Після лютневої (1917 р.) революції він став одним з керівників Української Центральної Ради, був обраний делегатом Всеросійських Установчих зборів. У 1917-1919 роках М.Мандрика очолював Радомисльську повітову управу. Після поразки української революції емігрував спочатку до Чехословаччини, а затим – до Канади, де як учений і громадський діяч брав активну участь в українському русі тамтешньої діаспори.


Микита Іванович Мандрика.

У пору українських визвольних змагань 1917-1919 рр. Потіївська волость, попри владні зміни на Київських пагорбах, перебувала під фактичною владою отаманів Соколовських із Горбулева. У 1919 р. Потіївську волость було розділено на Горбулівську та Облітківську. Втім більшовики, навіть проголосивши Радянську владу, почувалися  тут незатишно. Відтак перевели волосний центр до Заболотя. А у Облітках влітку 1919-го московською бригадою особливого призначення, що прибула на Радомишльщину для боротьби з повстанцями, було вчинено криваву різню. За повідомленням «комбіду» (комітет бідноти), було спалено 48 селянських хат, 128 хлівів та інших будівель. Завдані селянам збитки становили 250 тис. рублів.
Більшовицьким очільником в облітківській волості був І.Драпій, котрий увійшов до пробільшовицького повітового ревкому, а згодом очолив малинську міліцію.
Після встановлення Радянської влади почалися масові зачистки від «ворожих елементів». За зв’язок з повстанкомом у вересні 1920 р. реввійськрадою 12-ї армії в Облітках був заарештований і розстріляний сільський учитель Андрій Богайчук. Вчителя Володимира Собкевича відправили до концтабору за «розповсюдження контрреволюційної літератури».
У 1921 році чекістами було ліквідовано повстанський загін Кириченка, який діяв біля Обліток.
У листопаді 1921 року під час Листопадового рейду через Облітки проходили підрозділи Армії УНР. 7 листопада тут тримала бій проти «червоних» кінна сотня Антончика Подільської групи. У бою сотник був тяжко поранений і полонений. А через чотири дні селом пройшла Волинська група під орудою Ю.Тютюнника.
У 1922 році в селі організувалась сільська рада. Її першим головою став Михайло Темрук. Згодом він очолював тутешню сільськогосподарську комуну, був одним з активних впроваджувачів примусової колективізації в селі та розкуркулення, внаслідок чого й загинув.
У 1923 році з ліквідацією повітового та волосного поділів Облітки з населеними пунктами сільради, по якій нараховувалося 1458 жителів, увійшли до складу Потіївського району.
У пору колективізації в Облітках та Шлямарці було утворено колгоспи імені Жданова та «15-річчя Жовтня».
У 1932-1933 рр. пройшла селом кривава коса голодомору. До 60-річчя трагедії за спогадами старожилів було встановлено 35 померлих по сільській раді. Повністю вимерли тоді сім’ї Вовків, Боженків, Максименків, голодна смерть забрала життя рідних в родинах Блаченків (главу родини одноосібника Павла Блаченка перед тим було розкуркулено й вислано), Грищенків, Демешків, Котків, Кулішенків, Малих, Мелещенків, Руденків, Скороходів.
Під час хвилі масових репресій 5 серпня 1937 р. за приналежність до «викритої» у Потіївському районі «контрреволюційної повстансько-шпигунської організації» були засуджені облітківці – колгоспники брати Микола і Павло Рипики, Олександр Олещенко, виконавець сільради Максим Темрук. Контрреволюційну діяльність було інкриміновано Григорію та Йосипу Кириченкам, Федосію Марченку, Павлу Турченку.
Облітки були окуповані нацистськими загарбниками 15 липня 1941 р. Під час окупації 43 жителя села вивезли на примусові роботи до Німеччини. Одного облітківця розстріляно. Спалено та зруйновано 13 колгоспних та громадських будівель.
11 листопада 1943 р. село було звільнене від гітлерівців. Проте 7 грудня вони знову заволоділи Облітками. Остаточне вигнання окупантів Радянською армією сталося 28 грудня 1943 р.   
У братській могилі на сільському цвинтарі похований 41 воїн 7 гв. кавалерійської, 141-ї, 322-ї, 336-ї стрілецьких дивізій, що загинули у боях за село. Відомі прізвища лише сімох воїнів. У 1958 р. на похованні було встановлено пам’ятник.  
У 1954 р. Облітківській сільській раді підпорядковано села Дітинецької сільради.
У 1959 р. з ліквідацією Потіївського району населені пункти Облітківської сільради увійшли до складу Радомишльського району. У 1962-1964 рр. під час реформи з укрупнення районів Облітки входили до Малинського району.
У 1965 р. сільську раду в селі ліквідували, підпорядкувавши належні до неї села Новобудській сільраді.
Сільськогосподарську діяльність в Облітках вів колгосп ім.Жданова. У 1973 до нього було приєднано Дітинецький колгосп ім.Ілліча. З 1988 р. господарство змінило назву на «Дружба», у 1992 р. реорганізовано в однойменне колективне сільгосппідприємство.


Хор Облітківського Будинку культури на радомишльській сцені.
Соліст - голова колгоспу Анатолій Кириченко. 1976 р.

За вагомі трудові здобутки ряд колгоспників були удостоєні урядових нагород. Орденами Трудового Червоного Прапора вшановані ланкові Олексій Скороход та Василь Колесник, «Знак Пошани» - голова колгоспу Анатолій Кириченко, «Трудової слави» ІІІ ступеня – чабан Володимир Кришевич, ланкові Борис Гарбаров і Антоніна Славинська, оператор машинного доїння Людмила Прибиш.


Орденоносці Облітківського колгоспу: ланковий механізованої ланки з вирощування кукурудзи Борис Васильович Гарбаров, механізатор Євген Васильович Якименко, доярка Людмила Миколаївна Прибиш. 1987 р.

У 1982 р. сільраду в Облітках відновлено з підпорядкуванням їй сіл Вівче, Дітинець, Морогівка і Стара Гребля (Шлямарка). Останню в 1993 р. знято з обліку і включено в межі Обліток.
У 1986-1990 рр. колгосп приділив значну увагу соціально-економіч-ному розвитку села. В Облітках було збудовано цілу вулицю з новими житловими будинками для колгоспників, дитячий садок, адмінприміщення сільської ради з відділенням зв’язку, контори колгоспу, новий тваринницький комплекс.



Облітки. Новобудови 1987 р.

За переписом населення 1989 р. в Облітках проживало 280 жителів (107 чол., 217 жін.).
Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР №333 від 30 грудня 1989 р. Облітки були визначені одним із сіл для переселення жителів із радіаційно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи районів. За урядовою програмою сюди були переселені жителі села Малі Міньки Народицького району. В Облітках трестом «Криворіжсільбуд» у 1990-1991 рр. для переселенців було збудовано 82 житлових будинки.
Після аграрної реформи 2004-2009 р. розпайовані між колишніми членами колгоспу земельні наділи орендують сільгосптовариства «Агріпол», «Агропартнер» та ін..
У зв’язку зі значним зменшенням кількості дітей у 2015 р. сільську школу в Облітках було закрито, а дітей перевели на навчання до Потіївської школи. Того ж року ліквідовано сільську раду, підпорядкувавши населені пункти, що входили до неї, новоутвореній об’єднаній Потіївській територіальній громаді.
Станом на 2000 рік чисельність населення в Облітках становила 402 жителі, у 2016 р. – 326.

Газета «Зоря Полісся», 25 березня 2016 р.



15 коментарів:

  1. Пропонований нарис з історії Обліток – певною мірою борг, який віддаю мешканцям цього давнього села. Коли у 1992-2003 рр. вів у газеті «Зоря Полісся» краєзнавчу сторінку і рубрику в ній «З історії сіл району», тоді до Обліток, черга, на жаль, не дійшла. З цього приводу не раз звертався потому до мене добрий приятель, директор колишньої Облітківської школи Олег Білорус.
    Проте пошук і опрацювання матеріалів з історії села не припинялися. І нині – нарешті втілилися у наведену розвідку.
    Зазначу також, що використано тут деякі факти з досліджень згаданого в публікації Л.Тимошенка, а також Р.Майстренка, Г.Цвіка, численні архівні матеріали.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Добрий день! А ви маете історичні дані про село Менківка?

      Видалити
    2. Так, була невелика публікація з історії Миньківки в 1997 р.

      Видалити
    3. Газета "Зоря Полісся", 21 листопада 1997 р.

      Видалити
    4. Володимире,село Дитинець,а не Дітинець. Так називали його мої бабусі і прабабусі і всі жителі навколишніх сіл. І прошу ще питання,що відомо про історію села Града,теперішній Прибуток. Так називала його моя баба. Було дуже багате і розкуркулене,майже повністю жителі вислані.

      Видалити
    5. Згоден, Любове, що народна вимова назви села не завжди може співпадати з офіційною. Це стосується не лише Дітинця, а й, скажімо, Миньківки. Останню я так прагну називати, зважаючи на те, що тут проглядається зв’язок з поширеними у наших краях схожими назвами – Минини (Мінини), Минійки та ін., які вказують на прадавні племена мичан-минчан-миничів, що жили в давнину у наших краях. Проте нині офіційна назва села Меньківка. Як на мене, це зросійщена вимова, хоча, як мені розповідали й доводили, жителі села чомусь вимовляють її саме «Мень-». Та навіть у російських джерелах і ХІХ, і ХХ ст. зустрічається написання російською як «Миньковка».
      Щодо Дітинця, чи як ви вважаєте Дитинця, то принаймні офіційна назва зараз – Дітинець. Саме так записане село у всіх адміністративно-територіальних реєстрах та довідниках. Цим словом у давнину ще за часів Руси називали центральну укріплену частину міста чи поселення, за аналогією з більш поширеним терміном російсько-тюркського походження «кремль». Притому тут наявна навіть суперечка філологів та істориків, як правильно писати. Бо, скажімо, словник української мови подає слово «дитинець». В наукових та енциклопедичних виданнях зазначається «дітинець». Мені особисто ближче другий варіант, бо вважаю його похідним не від «дитини», а від «дітища», тобто першопочатку чи основи чогось. І якщо говорити про якийсь центр, то саме з нього, як з дітища, все й має починатися і на ньому триматися.
      Про Прибуток інформації небагато, але дещо є. Зараз готується до видання том «Житомирська область» із серії «Історія міст і сіл України», то до нього, сподіваюся, деякі відомості увійдуть, у тому числі й наведена Вами за розповідями бабусі теж народна назва села – Град. До речі, а чому Град? Не розповідалося? Тимчасом у ньому теж наявні в різні роки і в різних джерелах варіанти назв: Прибуток – Прибудок – Придубок. Ваша бабуся як вимовляла?
      Дякую!

      Видалити
    6. Вимовляла Прибудок,а давня назва не Град,а Града. Як на мене воно розташоване на височині продовгуватій,тому і назва імовірно така,як града гір,чи обгороджене,якось так. В мене до Вас ще питання,народилась моя баба Антоніна Сарнавська на хуторі(тоді їх було багато в тій місцевості)між Прибутком і Ляховою,але назви я незнаю. Їх розкуркулили і все забрали,і ліс 10 десятин і купу худоби,коней,реманенту,бо було все,прадід помер ще до цього і їх тому не вислали в Сибір.Але я от хотіла встановити свій родовід і при запиті до Жит. Обл. Архіву не знайшлося відомостей про народження моєї баби. Я точно незнаю до якого села вони приписували той хутір і де охрестили бабу. Бо її батько був з Борщева,а мати з Чайківки зі слів баби. Хутір був ближче до с.Осички(Ляхова),але переселились вони в Прибуток,бо "люди були кращі"баба казала.ДО речі Прибуток був повністю куркульським і зачинявся на браму на ніч,хати були "під бляхою",що було колись дорого і по багатому. Майже всіх власників виселили і майно забрали. До недавніх часів зберігались ще куркульські хати в гарному стані і школа була з куркульської хати,але добрі люди її не так давно розібрали вивезли. Якщо в чомусь допоможете буду вдячна.Да ще на кладовищі якому пішло друге століття є пам'тники ручної роботи"вишнєвських,кулаківських,тичини"

      Видалити
  2. Село Дорогунь! Я там народилася в 1969 році. Мій дід Черепанськи Федір, баба Федора Ярмоліцька, тато мій Микола Черепанський. Діда посадили в тюрму, хату розібрали і в Сайківці побудували школу. Хто про це що знає?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Декiлька разiв проiжджав через Дорогунь та Прибуток на велосипедi та був здивовани,що одна Жiнка як виявилось сказала,що знайома з мою бабою Ганною Матвiiвною з Староi
      Гребляi.Я недавно узнав, що виявляеться наши села родичалися.

      Видалити
  3. В Облiтках я провiв богато канiкул.Стара Гребля була для мене як 2й дiм пiсля Киева.Дiд брав мене малим у одноповерхову сiльраду(вiн там працював),пам,ятаю був на весiллях малим та пiдлiтком.Я у дiда та баби був перший онук хто родився та частiше усix онукiв приiжджав до хати(5ро онукiв ще находились та приiжджали).Дiд показував менi на старiй тракторнiй бригадi 2великих картофелекопаючих машини виробництва Нiметчини

    ВідповістиВидалити
  4. Харченко Ірина18 січня 2024 р. о 13:39

    Може що де написано про чехів ,Ента Антон і Ента (Чермак )Марія проживали Вівче ,Обліткі ,Прибуток

    ВідповістиВидалити
  5. Харченко Ірина18 січня 2024 р. о 13:42

    В Облітках ,на полі є така місцевість де казали Ентове седище,де можна взнати про це ,хто точно там проживав ,які Енти

    ВідповістиВидалити